Материал: Естетотерапія - Навчальний посібник (Федій О.А.)


2.3.11. технологІЇ ейдетики у логопедичнІй роботІ

Мовні розлади в більшості випадків — це синдром, у стру­ктурі якого виділяються складні зв'язки між мовними та не-мовними симптомами. Це визначає необхідність комплексно­го (медико-психолого-педагогічного) впливу на весь синдром в цілому з урахуванням характеру взаємодії між окремими мовним та немовними симптомами. Саме тому в основі мето­дів логопедичної науки лежать принципи розвитку, системно­го підходу, розгляду мовних порушень у взаємозв'язку мови з іншими сторонами психічного розвитку дитини: мислення, уяви, пам'яті тощо. Використання ейдетичних методів дає можливість логопеду допомогти дитині повірити у свої сили, подолати мовні порушення та оволодіти своєю поведінкою. Технології ейдетики, забезпечуючи оптимальні можливості та умови для реалізації інтелектуального потенціалу, переко­нливо підтверджують справедливість сформульованого в психології принципу домінуючої ролі навчання в розвитку людини.

Цінністю методів ейдетики є те, що вони мають серйозну тео­ретичну основу: базуються на уявленнях про складну й активну природу процесів запам'ятовування, що пов'язані з цілою низкою працюючих апаратів кори головного мозку, кожний з яких вно­сить свій специфічний внесок в організацію цих процесів. Зазна­чена система відкриває широкі можливості для організації та проведення корекційної роботи мовних порушень та відхилень у психічному розвитку, обумовлених недостатністю мозкової дія­льності.

Тому, ми вважаємо за необхідне запровадження до освітніх і виховних технологій у корекційній педагогіці ейдетичного під­ходу, який дасть змогу кожній дитині комфортно, легко та з за­доволенням здобувати нові знання, а також усувати різноманітні мовні дефекти, відчуваючи задоволення від реалізації своїх здіб­ностей, конкуруючи тільки із самим собою вчорашнім і завжди виграючи в цьому змаганні.

Дивовижна сила образів (або ейдосів, як їх назвали греки) ві­дома людству з найдавніших часів. її використовували у релігій­них містеріях і системах цілительства. Проте лише на початку XX століття здатність людини уявляти яскраві образи зацікавила науковців. Сьогодні ейдетизм розглядають як різновид образної пам'яті, який передбачає збереження яскравих, наочних образів

 

 

 

 

 

Подпись: після їхньої дії на органи чуття (див. мал. 2.33). Людина ніби продовжує їх бачити.

 

 

 

 

 

 

 

Історично і змістовно характеристика ейдетики припускає розгляд у взаємозв'язку і єдності трьох її сторін: 1) ейдетизм (ей­детичні образи) як емпіричний та експериментальний феномен, як особливий вид пам'яті і, відповідно, ейдетика як окрема нау­кова теорія, що цей феномен пояснює; 2) ейдетика як загально психологічна теорія, що знаходиться на рівні загальнотеоретич­них, філософських і методологічних проблем психології; 3) інте­граційна типологія — ідеологізована концепція расизму, що роз­вивалася Е. Иеншем та його однодумцями у Німеччині після 1933 р. шляхом «синтезу» ейдетики і націонал-соціалістичних ідей [2]. Після всіх ідеологічних поворотів у процесі розвитку ідей ейде­тики інтерес до ейдетичних явищ і закономірностей їх виникнен­ня та закріплення у пам'яті відродився знов тільки під впливом найсучасніших потреб практики. В цьому плані характерним є відкриття у 1988 році у Москві Ігорем Матюгіним центру розвит­ку пам'яті «Ейдос» та видання ним 9 праць серії «Школа ейдети­ки» [4]. Цікавим та результативним виявився проведений вченим експеримент з пам'яттю. З групою посередніх школярів провели заняття з використанням педагогічних технологій ейдетики, за­стосовуючи елементи гіпнозу та медитації. Несподівано діти ста­ли демонструвати значні успіхи, причому не лише в школі. За словами вчителів та батьків, самі діти дуже змінилися: стали вчи­тися з задоволенням, у багатьох підвищилася самооцінка. Під час дослідів із застосуванням гіпнозу з'ясувалося: якщо є яскраві об­рази — то будуть і яскраві спогади. «Надспогади» пов'язані з ре­зервами пам'яті.

Технології ейдетики виявилися універсальними: ними може користуватися дитина дошкільного, молодшого шкільного віку і людина похилого віку. Методики ейдетики різноманітні: запам'я­товування слів (у тому числі і іноземних), цифр, облич, імен, ві­ршів, текстів та інше. Завдяки застосуванню цих методик розви­ваються відчуття дотику, нюху, смаку, сприймання кольору, фо­рми, довільні увага, тактильна, нюхова, зорова, слухова пам'ять, вербальне та невербальне мислення, творча уява, мовлення. На­вчання дитини та корекція її особистісних та психологічних рис із використанням ейдетичних методів спирається на образне ми­слення, яке для неї є природним. Таке навчання стає для неї раді­сним. Наприклад, деякі діти, навчаючись писати цифри, часто плутають «6» і «9». Ейдетичний прийом зіставлення логічного або умовного з образом пропонує запам'ятати, що «дев'ять» — це дівчинка з косичкою, а «шість» — хлопчик із чубчиком.

Розвиваючи образне мислення і образну пам'ять, ейдетика сприяє підвищенню працездатності. Інформація краще запам'ято­вується і швидше пригадується. До того ж логічне мислення теж розвивається краще.

Ейдетика сприяє гармонійному розвитку обох півкуль мозку і, відповідно, розвитку гармонійної особистості. Дитина почуває себе впевнено в різних ситуаціях. Сприйняття світу стає більш позитивним і радісним.

Л. С. Виготський наголошував, що в дитинстві мислення, пам'ять та уява неподільні. І тому, розвиваючи одну з ланок, ми розвиваємо і решту. Методика роботи з образами багато дає ди­тині. Дітей-логопатів можна навчити правильно реагувати на стре­сові ситуації та спогади про них. Для цього використовуються три основні методи — регресії, відторгненості і забування [1, 3, 4].

Метод регресії застосовується, коли вихователі вчать дітей повертатися у своє минуле. Вміти пригадувати будь-який день свого життя. Як правило, це приємні спогади. Занурюючись в них, діти «відпочивають на планеті свого дитинства», набира­ються сил, енергії і потім повертаються в цей світ, щоб змінити його та себе.

За допомогою методу відторгненості можна спостерігати за собою неначе зі сторони. Це чудовий засіб «лікування стресів», коли дитина, використовуючи образи, навчається сприймати не­приємності, що з нею трапилися як епізод із іншого життя, спо­стерігає зі сторони і забуває їх.

Метод забування — третій, основний. Дуже часто, говорячи про пам'ять, людина з неменшим бажанням деякі епізоди свого життя намагається забути, розуміючи, що саме ці епізоди зава­жають їй жити в нормальному, спокійному ритмі. Деякі з таких спогадів стають для дитини нав'язливими, викликають депресію, часто стають основними причинами розвитку логоневрозів. Ме­тод забування — це використання ще однієї властивості пам'яті — забувати непотрібне, стирати інформацію, позбавлятися від не­приємних емоцій. Один із способів забування — спалювання на свічці. Уявляючи полум'я свічки, на аркуші уявно пишеш або малюєш все, що хочеш забути — ім'я, дату, обличчя, страх — і спалюєш у цьому полум'ї, уважно слідкуючи за процесом, наві­юючи собі, що все з цим аркушем, згораючи, перетворюється на попіл [5].

Позитивні результати, котрі спостерігалися при використанні цієї системи для коригування труднощів навчання та поведінки, добре узгоджуються з висновками сучасних психологів про те, що оптимальні способи навчання нерідко за своїм значенням пе­ревищують роль «природних здібностей».

 

Література

Антощук Є. В. Знайомтеся: ейдетика // Шкільний світ. — 2000. — № 8.

Богданчиков С. Судьба ейдетики в советской психологии // Воп­росы психологии. — 2001. — № 2.

Запальська О. Швидка педагогічна допомога // Початкова осві­та. — 2001. — № 11.

Матюгин И. Ф. Магия памяти. — М., 1992.

Тарасова С. Резерви пам'яті // Завуч. — 2000. — № 10.