Материал: Юридична психологія - Навчальний посібник (Коновалова В. О.)


§ 1. передумови застосування

психологічних знань у судочинстві

 

Історія юридичної психології починається з перших спроб засто­сувати психологічні знання у кримінальному судочинстві. Ще з давніх-давен робилися спроби проведення випробувань, механізм яких було засновано на психофізіологічних закономірностях людського організ­му. В різних народів використовуються певні способи випробувань. Так, на Стародавньому Сході були відомі ордалії. Зокрема, за вавилон­ським та індійським правом підозрюваного випробовували водою (у річці). В інших народів відомі випробовування «розпеченим залізом» (у європейців), «рисом» (у китайців), «там-тамом» (в африканців).

У середньовічному кримінальному процесі також широко застосову­ються випробування. Положення «Кароліни» (Кримінально-судового уложення імператора Карла V, що вийшло в 1532 р.) визначали процедуру «ведівських процесів». У цей період використовується «випробування водою» («купання відьом»). Процедура полягала в такому: руки, ноги і все тіло зв'язували мотузкою, а потім зіштовхували у воду. Якщо стихія не приймала випробовувану і тіло спливало, жінка визнавалася відьмою.

Випробування «розпеченим залізом» полягало в тому, що випробову­ваного примушували взяти рукою розпечений на вогні металевий предмет. Після цього рука перев'язувалася і через певний час пов'язка знімалася. Якщо опік був сильним, не загоювався, робився висновок, що особа при­четна до вчинення злочину. Психофізіологічний механізм полягав у тому, що особа, причетна до вчинення злочину, перебуває в стані емоційного напруження, при якому відбувається підвищене потовиділення на долонях рук. У разі, якщо руки випробовуваного вологі, — рана загоюється довго, а відтак, особа причетна до злочину і є винною.

Крім різних випробувань, у цей час проводяться «добре дізнання», «допит з тортурами». Широко застосовується психічне насильство — «залякування словами» (показують знаряддя катувань і пояснюють їхнє призначення). У процесі допиту використовуються наполегливі розпитування. Типові запитання зводилися до такого: де і коли відбу­лася змова з Дияволом, яким чином відьма віддавалася йому, скільки разів гостювала на шабаші, що там відбувалося тощо.

 

 

В інквізиційному процесі особисте визнання вважалося основним доказом. Причому таке визнання одержувалося за допомогою катувань і тортур. «Допит з тортурами» (рис. 3) передбачав: використання лещат, якими обвинуваченому поступово стискували пальці; «іспанський чобіт» (металева пластина чи колодка), що стягує гомілку; розтягуван­ня за допомогою мотузкових лебідок; підняття «на дибу» тощо.

Певна увага при оцінці показань обвинувачених приділялася спо­стереженню за їхніми психофізіологічними реакціями на подразник (зміну тембру голосу, міміки, жестів та ін.). Робилися спроби створити відповідні умови, в яких особа відображає свої щирі почуття (обви­нувачений у кімнаті біля трупа повинен був говорити правду).

На зміну інквізиційному процесу поступово приходить змагальний процес (буржуазний). Розвиток цивілізації викликає перегляд засобів одержання доказів, використання наукових даних психології. У фор­мальній системі зізнання вважалося кращим доказом, воно було ви­рішальним. Нині воно, так само як і інші докази, може бути взяте до уваги з урахуванням конкретних особливостей кожної справи. Слідчий процес того часу допускав для одержання зізнання примусові заходи, на сьогодні, навпаки, намагаються забезпечити добровільність зізнан­ня, і будь-який примусовий вплив на підсудного в цьому сенсі є неза­конним, таким, що нищить значення здобутих таким шляхом відомос-тей1. У судовому процесі від застосування загальножиттєвих знань психології переходять до узагальнення і використання закономірностей психологічної науки.

1 Див.: Тимофеев А. Г. Речи сторон в уголовном процессе. Практическое руководство (извлечение) // Судебное красноречие русских юристов прошлого. М.: МГП «Фемида», 1992. С. 255-256.

— і   §   2.   Розвиток  і   становлення юридичної психології

 

Юридична психологія як наука виникає у XVIIXVIII ст. Саме в цей час з'являються перші наукові праці з психології, звернені до сфери кримінального судочинства. Так, у Росії І. Т. Посошков (1652­1726) висловлювався щодо необхідності врахування психологічних особливостей злочинців, пропонував психологічні рекомендації щодо' допиту свідків і обвинувачених («Книга о жадности и богатстве»). М. М. Щербатов (1733-1790) у своїх роботах зазначав, що закони по­винні розроблятися з урахуванням індивідуальних особливостей осо­бистості («Истории Российской империи с давних времен»).

У XIX ст. виходить серія робіт з юридичної психології: «Очерк судебной психологии» (А. У. Фрезе), «Психологические особенности преступников по новейшим исследованиям» (Л. С. Владимиров), «Систематическое руководство по судебной психологии» (І. Фрідріх) та ін.

Середина XIX ст. характеризується тим, що в цей час були здійсне­ні спроби визначити природу злочинної поведінки. Посилюється інте­рес до кримінальної психології. Дослідження психології злочинних типів розпочинає італійський професор з судової психіатрії Чезаре Ломброзо (1835-1909). Його теорія відображається в книзі «Преступный человек в его соотношении с антропологией, юриспруденцией и тюрь-моведением» (1876). 3 1880 р. Ч. Ломброзо і його однодумці видавали журнал «Архив уголовной психиатрии и уголовной антропологии». Ідеї Ч. Ломброзо були розвинуті в працях його учнів Енріко Феррі (основна праця «Криминальная социология», 1881) і Рафаеля Гарофа-ло (книга «Криминология», 1885). Основна ідея теорії Ч. Ломброзо (антропологічної школи кримінального права) полягає в тому, що існує «природжений злочинець» — особливий тип особи, яку, як писав Ч. Ломброзо, необхідно обміряти, зважити і повісити. «Природженого злочинця» можна виявити за фізичними ознаками («стигматами»)1.

У XIX — на початку XX ст. виходять фундаментальні праці ав­стрійських і німецьких учених, що грунтуються на експериментальних дослідженнях. Ганс Гросс є одним з піонерів кримінальної психології («Криминальная психология», 1905). Вільям Штерн проводить екс1 Докладніше про це див.: Словарь по уголовному праву / Отв. ред. А. В. Наумов. -М.: БЕК, 1997.-С. 3-8.

28

перименти з визначення достовірності показань. За його хибною дум­кою, показання свідків є принципово недостовірними'.

Наукові засади юридичної психології формувалися в результаті ви­вчення фізіології вищої нервової діяльності людини (праці І. М. Сече­нова, І. П. Павлова, В. І. Сербського, В. М. Бехтерева та ін.). Перші спроби використовувати наукові дані психології в кримінальному су­дочинстві належали Л. Є. Владимирову, А. І. Єлістратову, Я. А. Кан­торовичу, А. Є. Брусиловському, М. М. Гернету, А. Ф. Коні та ін. Ці вчені проводили експерименти з вивчення можливості повного сприй­няття індивідом дійсності в екстремальних умовах і подальшого від­творення з метою встановлення даних, пов'язаних із достовірним ха­рактером показань свідків.

Судово-психологічні проблеми досліджувалися також ученими-психіатрами. Так, питання психопатології осіб, які вчинили злочини, ви­вчалися в психоневрологічному інституті (під керівництвом В. М. Бехте­рева). В. М. Бехтерев підготував книги «Об экспериментальном пси­хологическом исследовании преступников» (1902), «Объективно-психологический метод в применении к изучению преступности» (1912). У цей же час з'являються праці, присвячені навіюванню і гіп­нозу, можливостям їхнього використання в судочинстві.

На початкових етапах становлення юридичної психології з метою діагностики особи злочинців спостерігалися спроби застосування антинаукових теорій (фізіогноміки, графології, френології та ін.). Діа­гностика кримінального типу за рисами зовнішності, формою обличчя, наявністю зморшок, особливостями почерку відображає примітивізм і спрощений підхід до складних наукових та прикладних проблем.

Історія юридичної психології знає періоди, коли створювалися спеціальні кабінети та інститути з вивчення особи злочинця і злочин­ності. Так, 1918 р. у Петрограді було створено кабінет з вивчення зло­чинності і особи злочинця (аналогічні кабінети створюються в Москві, Саратові, Ростові, Києві, Харкові, Одесі). 10 липня 1923 р. Раднарком УСРР прийняв постанову про заснування в Харкові, Києві та Одесі обласних кабінетів науково-судової експертизи і затвердив положення про них. 25 квітня 1925 р. Раднарком УСРР затверджує нове положен­ня про кабінети науково-судової експертизи, що передбачає не тільки виконання експертиз у судових справах, а й проведення наукових робіт • експериментальних досліджень з питань кримінальної техніки і ме­тодології досліджень злочинів і дослідження особи злочинця.

1 Див.: Штерн В. Психология показаний свидетелей // Вестник права. С.-Пб., 1902.-Кн. П.-С. 110.

У 1927 р. було організовано лабораторію експериментальної пси­хології при Московській губернській прокуратурі. У цій лабораторії свої дослідження проводив основоположник нейропсихології в СРСР О. Р. Лурія (1902-1977). Вчений досліджував можливості використан­ня асоціативного експерименту, застосування фіксуючої апаратури, що реєструє реакції випробуваного.

У 30-ті роки XX ст. відбуваються політичні зміни в житті суспільства, що негативно позначилися на розвитку юридичної психології. Установи з вивчення злочинності і особи злочинця ліквідуються або реорганізу­ються. Психологія перетворюється на додаток педагогіки. Дослідження в галузі судової психології припиняються. В юриспруденції починає домінувати концепція А. Я. Вишинського про примат особистого визнан­ня (особисте визнання — цариця доказів вини підсудного).

Відродження юридичної психології припадає на 50-60-ті роки XX ст. У 1964 р. було прийнято спеціальну постанову ЦК КПРС «Про по­дальший розвиток юридичної науки і поліпшення юридичної освіти в країні», а з 1965 р. судову психологію почали викладати в юридичних вузах і на юридичних факультетах університетів.

У 1966 р. Міністерство вищої і середньої освіти СРСР провело Все­союзний семінар з судової психології, на якому обговорювалися проблеми викладання цієї дисципліни. У 1971 р. у Москві відбулася І Всесоюзна конференція з судової психології, а в 1986 р. у м. Тарту (Естонія) — II Всесоюзна конференція, присвячена проблемам юридичної психології.

Про розвиток юридичної психології свідчить вихід у світ фундамен­тальних праць «Судебная психология для следователей» (О. Р. Ратінов, 1967), «Судебная психология» (А. В. Дулов, 1975), «Юридическая психология» (В. Л. Васильев, 1974, 1991,2003), «Психология в рассле­довании преступлений» (В. О. Коновалова, 1978), «Правовая психоло­гия» (В. О. Коновалова, 1990, 1997), «Введение в юридическую пси­хологию: методологические и теоретические проблемы» (М. В. Кос-тицький, 1990), «Юридическая психология» (М. І. Єнікєєв, 1999), «Юридична психологія» (за заг. ред. Я. Ю. Кондратьева, 1999), «Кри­минальная психология» (В. Ф. Пирожков, 2001) та ін.

3 1998 р. у науково-дослідних інститутах судових експертиз Міністер­ства юстиції України створюються підрозділи, що спеціалізуються на про­вадженні судово-психологічних експертиз. У 1995 р. в Україні створено Інститут вивчення проблем злочинності при Академії правових наук Укра­їни, що проводить, зокрема, наукові та експериментальні дослідження, пов'язані з проблемами юридичної психології. Відповідно до переліку ВАК України засновано спеціальність «Юридична психологія» (19. 00. 06).

30

Запитання для самоконтролю

Які закономірності досліджує юридична психологія?

Які завдання вирішує юридична психологія?

Яким чином можна розглядати юридичну психологію за її структурою?

У чому полягає зв'язок юридичної психології з іншими на­уками?

Які методи застосовуються в юридичній психології?

Чи виконують методи юридичної психології пізнавальну функцію?

Яке практичне значення має метод тестування?

Які основні етапи розвитку юридичної психології?

Чи існують особливості сучасного розвитку юридичної психології?

 

Рекомендована література

Бедь В. В. Юридична психологія: Навч. посіб. —Л.: Новий світ, 2000. — К.: Каравела, 2002. — 376 с.

Белый Б. И. Тест Роршаха. Практика и теория / Под ред. Л. Н. Собчик. — С.-Пб.: Дорваль, 1992.—200 с.

Васильев В. Л. Юридическая психология: Учебник для вузов. — 5-е изд., перераб. и доп. — С. Пб.: Питер, 2003. — 656 с.

Гончаренко В. Г., Сокиран Ф. М. Тактика психологічного впливу на попередньому слідстві: Навч. посіб. — К.: Укр. акад. внутр. справ, 1994. — 48 с.

Еникеев М. И. Юридическая психология: Учеб. для вузов. — М.: Изд. группа «НОРМА— ИНФРА-М», 1999. — 517 с.

Костицкий М. В. Введение в юридическую психологию: методологические и теоретические проблемы. — К.: Вища шк., 1990.— 259 с.

Леонова А. Б. Психодиагностика функциональных состояний человека. — М.: Изд-во МГУ, 1984. — 200 с.

Ратинов А. Р. Судебная психология для следователей. — М.: НИ и РИО ВШ МООП СССР, 1967. — 290 с.

Словарь-справочник по психологической диагностике / Л. Ф. Бурлачук, С. М. Морозов; Отв. ред. С. Б. Крымский. —

К.: Наук, думка, 1989. — 200 с.

Чуфаровский Ю. В. Юридическая психология: Учеб. по-соб. — М.: Право и Закон, 1997. — 320 с.

Юридична психологія: Підручник / За заг. ред. Л. І. Казміренко, С. М. Моісеєва. — К.: КНТ, 2007. — 360 с.