Материал: Системи соціального страхування зарубіжних країн - Навчальний посібник (Григораш Г.В.)


3.3. пенсійне забезпечення

Державні гарантії пенсійного і медичного обслуговування літніх, включаючи тривалий догляд, допомогу у пошуку і збе­реженні робочого місця при бажанні і здатності працювати після виходу на пенсію, різні податкові пільги, а також розви­ток приватних пенсійних планів, розповсюдження приватних пенсійних рахунків сприяли зміцненню економічної незалеж­ності пенсіонерів, перетворенню їх на найбільш соціально за­хищену вікову групу населення США, а отже і зниженню їх залежності від соціальної підтримки.

Таким чином, головною особливістю системи соціального страхування в США є її спрямованість на соціальну підтримку пенсіонерів.

У 2000 р. рівень бідності серед осіб віком 65 років і стар­ше складав 10,2\%, тобто був найнижчим за всю історію його розрахунку.

США має лише тільки перший (система державного соціа­льного забезпечення) та третій (система добровільних приват­них пенсійних фондів) рівні пенсійної системи, і не мають другого рівня обов'язкових пенсійних фондів.

Основним документом, який забезпечує соціальну захи­щеність пенсіонерів, є Загальна федеральна програма (ЗФП), яка охопила в кінці 90-х років 95\% робочої сили. За 1950-2001 рр. чисельність тих, хто отримував допомогу, збі­льшилася з 3,5 млн. до 45,3 млн. чоловік. Для 2/3 американ­ців, які досягли 65 років, виплати за лінією ЗФП складають щонайменше до 40\% сукупних доходів пенсіонерів.

ЗФП належить до розподільчого типу пенсійних систем.

Виплата допомоги здійснюється по мірі надходження внесків. Пенсіонери одержують кошти нині працюючих. Податки, які стягуються з сьогоднішніх працівників, формують фонди по­точних виплат пенсійної допомоги одержувачам. Цю систему називають «pay-as-you-go system» (плати по мірі отримання). Особи, які дають внески до фонду соціального страхування, віддають частину своєї заробітної плати на користь тих, хто на даний момент отримує пенсію за принципом «солідарності поколінь». Коли сьогоднішні платники внесків вийдуть на пе­нсію, то одержуватимуть її за рахунок внесків наступного по­коління працівників.

Кошти, які спрямовуються в пенсійні фонди у вигляді по­датків на соціальне страхування, майже не затримуючись на пенсійних рахунках, надходять у розпорядження пенсіонерів у вигляді щомісячних пенсійних витрат. У зв'язку з несприят­ливими демографічними тенденціями фінансові можливості існуючої пенсійної системи вичерпуються, незважаючи на збі­льшення за останні 50 років ставки пенсійного податку у 6,2 рази до рівня 12,4\%.

Станом на 2000 р. у фондах державного соціального стра­хування ЗФП надходження перевищують виплати. За прогно­зами, перевищення збережеться до 2012 р.

Частка інвестиційного доходу у загальних надходженнях фондів ЗФП складала у другій половині 90-х років приблизно 9,5\%. Однак у накопичувальних системах зростаюча частина фондозабезпечення в умовах сприятливої економічної ситуа­ції формується за рахунок інвестиційного доходу.

Якщо в умовах тривалого економічного росту 90-х рр. у розподільчій системі ЗФП інвестиційний дохід складав у дру­гій половині 90-х рр. 9,5\% загальних надходжень, то в нако­пичувальних системах, орієнтованих на інвестиційні програ­ми, зростання складало від 40\% до 70\%.

У другій половині 90-х рр. у США дебатувалися плани принципового реформування ЗФП часткової приватизації і посилення інвестиційної складової. Можлива приватизація державної пенсійної системи стала предметом гострих між-партійних дискусій у передвиборчій компанії 2000 р. Демок­рати є прихильниками збереження державної пенсійної сис­теми і розвитку додаткових ощадних пенсійних планів. Рес­публіканці, виступаючи за часткову приватизацію державної системи пенсійного страхування, пропонують частину обов'язкових податків з заробітної плати, що спрямовуються до фонду пенсійного страхування, переводити на особові ощадні пенсійні рахунки, власники яких зможуть інвестувати суми, які накопичуються, в акції приватного ринку.

Кожен громадянин США може самостійно вирішувати, ко­ли йому виходити на пенсію з урахуванням установлених трьох категорій пенсійного віку: 62 роки (ранній пенсійний вік), 65-67 років (нормальний пенсійний вік), 70 років (пізній пенсійний вік).

Вік виходу на пенсію 62 роки як для чоловіків, так і для жінок, які мають трудовий стаж не менше ніж вісім років і платили внески в фонди державного соціального страхуван­ня. При виході на пенсію не в 62, а в 65 років пенсія збільшу­ється на чверть (у США, як і в більшості країн Заходу, розмір пенсії коливається від 50 до 80\% від передпенсійного доходу). Пенсіонери мають право працювати. Для осіб, старших за 65 років, немає обмеження на розмір пенсії, якщо заробіток не перевищує 860 доларів на місяць. За кожні 3 долари, зароб­лені вище від цієї суми, розмір пенсії зменшується на долар.

Непрацююча дружина пенсіонера та його неповнолітні діти мають право на одержання додаткової допомоги в розмірі до половини його пенсії кожному утриманцю. Розлучена жінка, яка прожила з чоловіком понад 10 років і не вийшла більше заміж, отримує пенсію (по старості чи як вдова) на правах дружини.

Американці можуть забезпечити собі три види пенсій: державну, недержавну за місцем роботи і недержавну за міс­цем роботи та недержавну індивідуальну через самостійне ві­дкриття особових пенсійних рахунків.

Недержавні пенсійні фонди (НПФ) у США виконують дві основні функції: роль соціального стабілізатора і головного джерела "довгих грошей", за рахунок яких фінансуються дов­гострокові інвестиції. У 2001 р. приблизно 27\% усіх фінансо­вих активів у США знаходилося під контролем пенсійних фо­ндів. Американцями було вкладено в НПФ понад 10 трлн. дол. США, що складає 305 сукупних активів населення (у три рази більше, ніж вкладено у банківські депозити).

НПФ пропонують пенсійні програми як з установленими виплатами, так і з установленими внесками. За останні два­дцять тридцять років швидкими темпами зростали обсяги залучених коштів за програмою з установленими внесками, які зазвичай фінансуються підприємцями та найманими пра­цівниками в рівних частках.

Інвестиційна політика НПФ суворо контролюється держа­вними органами. НПФ у США інвестують свої ресурси, у пер­шу чергу, в цінні папери корпорацій, державні цінні папери та акції (паї) взаємних фондів. Дохідність НПФ, як правило, істотно перевищує дохідність банківських депозитів.