Материал: Системи соціального страхування зарубіжних країн - Навчальний посібник (Григораш Г.В.)


3.5. соціальне страхування від безробіття

Безробіття є гострою проблемою будь-якої держави з рин­ковою економікою. Крім соціального, психологічного, еконо­мічного аспектів, вона має фінансовий аспект, пов'язаний з формуванням спеціальних фондів, кошти яких використову­ються на виплату допомоги безробітним.

Страхування на випадок безробіття є ще одним видом со­ціального страхування. Воно охоплює 90\% всіх працюючих, осіб і здійснюючи виплату допомоги в період вимушеного без­робіття.

Соціальне страхування від безробіття в США є окремою системою, яка не має загальнонаціонального характеру і фун­кціонує на рівні штату. При чому, відрізняючись певними де­талями від систем інших штатів. Отже, усі штати повинні ма­ти розроблені й функціонуючі програми забезпечення робо­тою, а також консультаційні центри із працевлаштування. В період економічного спаду федеральні органи законодавчої та виконавчої влади продовжують строк дії отримання допомоги по безробіттю і виділяють додаткові кошти на ці потреби. На рівні штатів допомогу у страхуванні від втрати доходу (від безробіття) також забезпечують так звані компенсаційні про­грами для працівників, які, крім компенсації за втрату робо­ти, забезпечують і оплату медичного обслуговування.

Фактично усі працівники приватного сектору охоплені си­стемою страхування від безробіття того чи іншого штату. Як­що вони стають безробітними, їхнє право на отримання стра­хової допомоги залежить від терміну попереднього перебу­вання на ринку праці (стажу роботи) та причини безробіття.

У кожному штаті вимагають від безробітного довести його «постійну» приналежність до робочої сили, установлюючи кри­терії у вигляді мінімального заробітку або відпрацьованих ти­жнів протягом певного базового періоду. В усіх штатах пра­цівники, яких звільнили і які відповідають критеріям прина­лежності до ринку праці, мають право на отримання страхо­вої допомоги безробітним. Працівники, які залишили роботу з власної ініціативи, мають право на допомогу лише в окремих випадках. І, нарешті, працівники, що вперше або повторно вступили до лав робочої сили, а також такі, що були звільнені з певним обґрунтуванням, не мають права на отримання до­помоги.

Ті, хто має право на допомогу, починають її отримувати після періоду очікування, який у більшості штатів дорівнює одному тижню. Розмір допомоги залежить від рівня поперед­нього заробітку безробітного. Усі безробітні, що відповідають встановленим вимогам, отримують принаймні мінімальну до­помогу.

Якщо попередній заробіток досягав установленого у штаті критичного для нарахування допомоги рівня 3 min або пере­вищує його, розмір допомоги пропорційно збільшується до за­робітку. Коли ж заробіток досягав певної межі (3 max), допо­мога більше не зростає, а залишається на рівні D max. У 13 штатах виплачується допомога й на утриманців безробітного, але у деяких з цих штатів сукупна допомога на родину обме­жується рівнем D max.

Про рівень компенсації безробітному попереднього заробі­тку за рахунок страхової допомоги говорить коефіцієнт замі­щення, що являє собою відношення розміру допомоги до роз­міру цього заробітку. Значення цього коефіцієнта залежить від розміру попереднього заробітку. У діапазоні між 3 min і 3 max, де його значення постійне, у більшості штатів підлягає компенсації приблизно 50\% від попереднього заробітку. Роз­мір допомоги безробітним, що мали високі заробітки, значно менший від цих 50\%, а тим, хто мав порівняно низькі заробі­тки більший від 50\%.

Після встановлення страхової допомоги можливість отри­мувати її у подальшому залежить від активності самого безро­бітного у пошуку роботи, хоч ця активність оцінюється по-різному в різних штатах. Існує і максимальна тривалість отримання допомоги, що є фіксованою в деяких штатах, а ще в деяких штатах вона поставлена в залежність від терміну перебування на ринку праці (для працівників з більшим ста­жем вона більша). Окрім того, конгрес США періодично при­ймає тимчасові закони щодо продовження терміну отримання допомоги безробітними у штатах з високим рівнем безробіття. Декілька років тому максимальна тривалість отримання до­помоги складала 52 тижні.

Страхова допомога безробітним фінансується за рахунок податку на заробітну плату. В усіх штатах, крім чотирьох, внески у фонд страхування від безробіття вносять роботодав­ці (хоч це і не означає, що весь тягар податку несуть вони). Ставка оподаткування роботодавця з цього приводу визнача­ється такими чинниками: загальними економічними умовами у штаті, галуззю промисловості, до якої належить підприємст­во, а системою звільнення працівників, що склалася у даного роботодавця. Вплив останнього чинника по-різному визнача­ється у різних штатах, але виходить з того, що вища ставка має установлюватися для тих роботодавців, які частіше звіль­няють працівників.