Материал: Системи соціального страхування зарубіжних країн - Навчальний посібник (Григораш Г.В.)


6.1. система соціального страхування нідерландів

 

Система соціального страхування Нідерландів, на відміну від «класичних» зразків, характеризується постійними зміна­ми і має значний адаптаційний потенціал. Вона є чи не най­більш розвиненою в Європі за масштабами виплат і має бага­то своєрідних рис. У Нідерландах соціальне страхування здій­снюється у двох організаційно-фінансових формах. Перша -це система державного або національного страхування. Друга система страхування найманих працівників. Крім цього, виділяється система соціального страхування самозайнятих осіб на випадок втрати працездатності (інвалідності). Зазна­чені види страхування засновані на єдиному розподільчому принципі, тобто функціонують на основі бюджету поточних виплат, але мають різні цілі і, відповідно, різні механізми фу­нкціонування (порядок збору внесків, призначення страхових виплат, система управління).

Державному (національному) страхуванню підлягає все населення країни. Фінансовими джерелами державного стра­хування є відрахування з доходів громадян у розмірі 29,4\% (2001 р.). Збір страхових коштів здійснюється органами пода­ткової адміністрації. Кошти перераховуються роботодавцями, з якими працівники укладають контракти. У випадку зайнят­тя індивідуальним підприємництвом страхові внески перера­ховуються безпосередньо працівниками.

Державне страхування здійснюється при настанні старос­ті (пенсійне забезпечення), втрати годувальника, на випадок інвалідності, а також на особливі випадки захворювання (гос­піталізації у спеціальних клініках для інвалідів, сліпих, глухих, душевно хворих). Його основною особливістю є те, що внески сплачує безпосередньо застрахована особа (працівник). Зако­нодавчою основою цієї системи є такі закони:

«Загальний закон про пенсії у старості» (AOW), на його фінансування спрямовується 17,9\% оподатковуваного доходу. Цей Закон гарантує одержання пенсії тільки у розмірі мініма­льної заробітної плати. Пенсії призначаються і виплачуються всім громадянам після 65 років незалежно від розміру доходу, який вони отримували до виходу на пенсію. Одинокий пенсі­онер отримує 70\% мінімальної заробітної плати, сімейні пенсі­онери -100\%.

«Загальний закон про спеціальні медичні витрати» (ANW) -передбачає страховий тариф 10,25\% доходу. За рахунок цих коштів фінансується лікування хворих у спеціальних лікува­льних закладах.

«Загальний закон про пенсії у разі втрати годувальника» (AWBZ), на фінансування його спрямовується 1,25\% відра­хувань з доходу. За цим Законом відповідні компенсації ви­плачуються членам сім'ї, яким виповнилося понад 50 років, а у більш молодому віці у випадку, якщо на утриманні знахо­дяться неповнолітні діти або інші непрацездатні члени сім'ї.

У структурі державного страхування існує також специфі­чний сектор допомога на виховання дітей (надається у ди­ференційованому розмірі залежно від віку дитини без ураху­вання розміру доходу). У фінансовому розумінні його навряд чи можна вважати страхуванням, оскільки виплати здійсню­ються за рахунок загальних податкових надходжень. Проте організаційно ця допомога здійснюється агентами соціального страхування.

Особливістю державного страхування є те, що допомога може надаватися як у грошовій, так і в натуральній формі. До останньої належить отримання путівок у санаторії, прожи­вання в будинках для інвалідів, забезпечення працюючих ін­валідів по зору собакою-поводирем.

Система соціального страхування найманих працівників охоплює осіб, що працюють за трудовим договором. Державні службовці страхуються окремо. В обов'язковому порядку най­мані працівники підлягають страхуванню на випадок захво­рювання, безробіття та інвалідності. Головним джерелом фі­нансування цієї системи є страхові внески роботодавців -19\% від заробітної плати, працівники сплачують 7\% фонду оплати праці. Правове регулювання функціонування цієї сис­теми здійснюється у відповідності до таких законів:

«Загальний закон про пенсії по інвалідності» (\¥АО) пе­редбачає надання права на отримання пенсії у всіх випадках інвалідності, незалежно від того, чи настання її пов'язано з професійним ризиком, чи є наслідком загального захворю­вання, включаючи інвалідів з дитинства. Фінансове забезпе­чення цього виду страхування здійснюється за рахунок внес­ків роботодавців, які розподіляються на дві частини базова -6,1\% заробітної плати, що встановлюється для всіх роботода­вців, та диференційована, що встановлюється залежно від професійного ризику та розміру підприємства. Межі розміру зазначеного внеску коливаються від 0,98\% для малих підпри­ємств з незначним ризиком до 6,36\% для великих компаній. Середній розмір внеску в 2001 р. становив 1,66\% .

Медичне страхування в Нідерландах зародилось у 1901 р. і на той час являло собою декілька сот товариств взаємодопо­моги та страхових компаній. Деякі з них були великими, але більшість була маленькими організаціями, які представляли інтереси населення невеликого міста, підприємства та ін.

У 1940 р. почалось введення керованого медичного стра­хування, яке вимагало введення стандартизації в створенні системи медичного страхування у зв'язку з чим більшість не­великих компаній об'єднались для створення більш великих страхових фондів. Діяльність територіальних страхових орга­нізацій на сьогодні регулюється Центральною Радою страхо­вих фондів, яка складається із представників роботодавців, профспілок, медичних асоціацій, органів управління. Цей ор­ган не є урядовим, але йому делеговані ряд важливих повно­важень, зокрема, слідкувати за тим, щоб страхові компаній не відмовляли населенню в наданні страхових медичних послуг, контролювали витрати ресурсів, надавали інформацію, необ­хідну для визначення нормативу централізованого фінансу­вання страхових організацій, розрахунку страхових внесків та тарифів. Більша частина населення була включена в сис­тему керованого страхування з наданням права самостійно вибирати страхову компанію.

До 1990 р. 60\% населення Нідерландів знаходилось в сис­темі регульованого страхування. Більш як 30\% населення були застраховані у приватних страхових компаніях. Приватний сектор страхування намагається приваблювати клієнтів мен­шим розміром страхового внеску. Біля 40\% приватного стра­хування складають групові угоди страхування між підприєм­цями та страховими компаніями. Підприємці сплачують поло­вину і більше від суми страхового внеску, останнє доплачують працівники. Також має місце персональне або сімейне стра­хування. Реформи, проведені на початку 90-х рр. XX ст., ві­домі під назвою "план Деккера", замінили напрацьовані фра­гментарні страхові програми на універсальну систему обов'язкового медичного страхування. Уведена для всіх кате­горій населення ставка страхового внеску, розрахована як ві­дсоток від фонду прибутку і не відображає індивідуальні ри­зики. Зібрані на цій основі кошти акумулюються в страховому фонді і потім повертаються страховику, якого вибрав клієнт, або репрезентуючий його інтереси страхувальник. Платіж страховику виконується на основі зважених нормативів на одного застрахованого. Страхова компанія, що взялась за страхування повинна знати, що, незалежно від складу застра­хованих, вона отримає відрахування, що відображують реа­льний можливий обсяг витрат. При цій системі відповідаль­ність уряду за стан охорони здоров'я зберігається, але багато функцій управління та планування переходить до страхових компаній.

Страхові внески на випадок захворювання становлять 6,25\% для роботодавця та 1,7\% для працівника. Роботодавець зобов'язаний при захворюванні працівника виплачувати йо­му мінімум 70\% його заробітної плати протягом року або більш тривалого строку, якщо останнє обумовлено колектив­ним договором. У разі декретної відпустки страхова допомога виплачується у розмірі 100\% заробітку протягом 16 тижнів.

Діяльність територіальних страхових організацій регулю­ється центральною радою страхових фондів, яка спостерігає за тим, щоб страхові компанії не відмовляли населенню в на­данні страхових медичних послуг, контролює витрати, надає інформацію, необхідну для визначення нормативу централізо­ваного фінансування страхових організацій, розрахунку стра­хових внесків та тарифів. Більша частина населення включе­на в систему керованого страхування з наданням права само­стійно обирати страхову компанію.

Страхування від безробіття здійснюється згідно з «Зако- ном про страхування від безробіття»        Відповідно до ньо- го, до загального фонду страхування від безробіття 3,65\% за- робітку перераховується роботодавцем та 5,25\% працівни­ком. Крім цього, роботодавець перераховує 1,5\% внесок до іншої агенції Redundancy Payment Fund (RPF). За рахунок цього виду страхування сплачуються 3 види допомоги: корот­котермінова для осіб, що не мають належного страхового стажу, компенсація заробітку 70\% заробітної плати на тер­мін, що визначається залежно від загального страхового ста­жу, та follow-up benefit аналог соціальної допомоги, що ви­плачується протягом двох років після закінчення терміну ви­плати компенсації заробітку.

Для всіх видів соціального страхування існують обмежен­ня розміру доходу, з якого сплачуються внески та встановлено мінімальний розмір компенсації 70\% мінімальної оплати праці.

Агентами, що забезпечують здійснення соціального стра­хування для національної системи, є Банк соціального страху­вання, а для системи найманих працівників Агентство соці­ального захисту, медичне страхування в обох системах забез­печують фонди страхування здоров'я.