Материал: Системи соціального страхування зарубіжних країн - Навчальний посібник (Григораш Г.В.)


6.3. соціальне страхування у великобританії

 

Великобританія була першою індустріальною державою і майже 150 років залишалася найбагатшою країною світу, проте вона не стала піонером у сфері соціального забезпечен­ня, хоча має найдавнішу у світі законодавчо встановлену сис­тему соціальної допомоги, яка майже на два століття старша, ніж сама Великобританія.

Основні принципи післявоєнної системи соціального стра­хування і забезпечення були закладені в доповіді відомого економіста У. Беверіджа, що була підготовлена в 1942 р. за завданням керівництва Великобританії.

В якості першого принципу була названа революційність заходів, що пропонуються. Другий принцип полягав у тому, що організація нової структури соціального забезпечення роз­глядалась як складова частина всеохоплюючої політики соціа­льного прогресу. У. Беверідж назвав п'ять основних проблем, що підлягають ліквідації: нужда, хвороби, неввічливість, бід­ність, вимушене ледарство. Третій принцип передбачав, що соціальне забезпечення повинно бути досягнуто шляхом спів­робітництва між державою й індивідуумом. Держава повинна організувати забезпечення, що фінансується за рахунок внес­ків населення. Державна система соціального забезпечення не повинна була чинити тиски на ініціативу, стимули, відповід­ність і можливості громадян. На основі цих принципів було розроблено безпосередній план організації соціального страху­вання і забезпечення.

Держава брала на себе захист від низки соціальних ризи­ків: втрати працездатності в результаті старіння (вихід на пе­нсію за віком), інвалідності, з безробіття. Були також перед­бачені виплати на медичну допомогу та лікування, на похо­вання, на професійну перепідготовку, допомогу на дітей, ма­теринську допомогу, допомогу у випадку смерті годувальника і розлучення. Розміри більшості виплат з безробіття, інвалід­ності, пенсії за віком і виплати на професійну підготовку бу­ли однаковими і не залежали від сімейного стану і признача­лися, наприклад, вищими для шлюбної пари, де дружина не працювала. Для отримання названих виплат необхідні були обов'язкові внески з боку застрахованих. Отже, було передба­чено принцип "рівні виплати за рівні внески". Відповідно до умов страхування внесок був єдиним і охоплював зразу всі передбачені випадки без будь-якого спеціального розподілу.

У більшості випадків виконувався принцип рівності пен­сій і виплат незалежно від розміру утраченого доходу. Випла­та грошової допомоги з безробіття, інвалідності та старості продовжувалася рівно стільки, скільки існувала в них необ­хідність без подальшої перевірки потреби.

Усі пенсії та допомоги виплачувалися із Фонду соціального страхування за рахунок внесків застрахованих, підприємців і держави. Державна допомога фінансувалася безпосередньо з податкових відрахувань. Усі члени суспільства, незалежно від їх доходів, вносили рівний внесок у грошове забезпечення со­ціальних виплат.

Після розробки У. Беверіджем теорії і практики держав­ного всезагального благополуччя багато дослідників запропо­нували свої теорії і концепції в рамках різних економічних шкіл і політичних напрямів. Спектр теорій виявився надзви­чайно різноманітним: від повного неприйняття до визнання державою всезагального благополуччя єдиним і універсальним інструментом подолання кризової ситуації в суспільстві.

Практична реалізація основних теоретичних положень, розроблених У. Беверіджем, почалася з другої половини 40-х років. У 1944-1948 рр. керівництво Великобританії послідов­но прийняло ряд законів про національне страхування і від виробничого травматизму.

Таким чином, після Другої світової війни у сфері соціаль­ного захисту центральний уряд створив і фінансував:

виплати усіх грошових допомог групі населення з низь­ким доходом, які раніше надавалися місцевими органами вла­ди;

загальну (хоча й на низькому рівні) систему соціального страхування, яка охоплює такі явища як старість, інвалід­ність, хвороба, материнство, безробіття, вдівство, нещасні ви­падки на виробництві;

систему сімейної допомоги (вперше), яка надається неза­лежно від розміру доходів і зайнятості.

Крім цього, було націоналізовано медичну допомогу, яка надається безкоштовно.

Система соціального страхування відіграє виключно важ­ливу роль у підтримці життєвого рівня населення країни. За­раз біля 65\% англійців охоплено її програмами. Майже для 25\% населення державні виплати є єдиним джерелом доходів. Система соціального страхування і забезпечення поглинає ве­личезні грошові кошти. У1987-1988 рр. її бюджет наблизився до 50 млрд. ф. ст. Разом з тим, ефективність її зменшилась. Окремі недоліки проявили себе протягом багатьох років, пе­реросли в серйозні кризові явища.

Фінансова криза була викликана, з одного боку, зростан­ням потреб у грошових коштах для реалізації соціальних про­грам, а з іншого - зменшенням можливостей для отримання цих коштів. Зростання потреб визначалося низкою демогра­фічних і економічних факторів. З 1951 року по 1985 рік насе­лення Великобританії помітно постаріло: частка пенсіонерів зросла з 13,5\% до 18\%. З 1979 року до 1986 рік число безробі­тних збільшилося в 3 рази. Характер безробіття став застій­ним. Були й інші фактори, що сприяли зростанню фінансової напруги в системі соціального забезпечення.

Таким чином, модель соціальної політики, що базувалася на сильному державному втручанні і мала місце у Великобри­танії протягом більш ніж 40 років, стала малоефективною.

Система соціального захисту включала два основні види забезпечення: соціальне страхування і державну допомогу.

Соціальне страхування передбачало виплату часткових компенсацій на випадок тимчасової або постійної втрати пра­цездатності, хвороби, інвалідності, втрати годувальника, вна­слідок природного зносу робочої сили з настанням похилого віку, на випадок народження дитини, а також втрати джере­ла доходу (безробіття). Юридичне право на отримання виплат базувалося на внесках застрахованих.

Державна участь виражалася в законодавчому регулю­ванні соціального страхування, що передбачало його обов'язковість (в основному для найманих працівників), част­ковому фінансуванні страхових фондів з коштів державного бюджету, організації управління страховими фондами, відпо­відальності за реалізацію затверджених страхових програм. Принцип державної допомоги відрізнявся від страхового. Критерієм для отримання коштів слугувала не плата внесків, а матеріальне становище того, хто потребував. Отримання допомоги в рамках цієї системи передбачало "перевірку бід­ності".

У період розробки і становлення система У.Беверіджа вва­жалася прогресивною, прозорою та привабливою для насе­лення. Разом з тим вона мала недоліки, які потім переросли в кризові явища, так заміжні жінки були поставлені в нерівні умови з чоловіками; запропоновані розміри виплат були на­стільки малі, що не завжди могли підтримувати мінімальний рівень життя, а масштаби державної допомоги були набагато більшими, ніж це допускалося в проекті закону. Проте порів­няно з неповною, несистематизованою структурою систем со­ціального забезпечення і страхування попереднього періоду, система, запропонована У. Беверіджем, була великим кроком

уперед.

Подальший розвиток системи соціального страхування і забезпечення ішов шляхом значного розширення як за масш­табами, так і за формами та методами діяльності.

У квітні 1988 р. набув чинності закон про соціальне стра­хування і забезпечення, який діє і нині. Він містить ряд прин­ципів нової неоконсервативної соціальної політики:

приватизація соціального страхування або стимулюван­ня індивідуальних заощаджень для пенсійного періоду життя;

зниження державних витрат на соціальне забезпечення як у відносному, так і в абсолютному виразі;

допомога сім'ї, бо сім'я це основа розвитку суспільства і їй повинна бути надана суттєва допомога.

Реформа системи соціального забезпечення заторкнула більшість діючих програм.

 

Медичне страхування

 

Досвід організації державної системи охорони здоров'я Великобританії свідчить про її високу ефективність і доступ­ність при відносно низьких витратах на медичну допомогу. Основна частина коштів надходить з державного бюджету і розподіляється зверху вниз по управлінській вертикалі. У Ве­ликобританії використовується система бюджетного фінансу­вання охорони здоров'я, що обумовлює його державний хара­ктер із високим ступенем централізації управління. Централі­зоване фінансування дозволяє стримувати зростання вартості лікування.

Фінансовою основою Національної системи охорони здо­ров'я є надходження від податків, які складають 90\% бюдже­ту охорони здоров'я. Тільки 7,5\% бюджету формується за ра­хунок внесків роботодавців. Таким чином, Національна сис­тема охорони здоров'я практично існує за рахунок коштів, що вносяться платниками податків та виділяються урядом на охорону здоров'я зі статті витрат на соціальні потреби.

У цілому, пацієнти сплачують 10\% вартості лікування. Всі працюючі підлягають обов'язковому страхуванню здоров'я. Непрацюючі жінки, які перебувають у шлюбі, можуть приєд­натися до страхування за добровільними програмами. За ра­хунок цих коштів часто надаються фінансові допомоги з тим­часової непрацездатності у зв'язку з хворобою.

Істотним недоліком бюджетного фінансування охорони здоров'я є схильність до монополізму, ігнорування прав паціє­нтів, як правило, відсутність можливості вибору лікаря, ліку­вального закладу. У монополістичній структурі неминучим є зниження якості медичних послуг через диктат їх представ­ника (виробника, продавця) і відсутність можливості здійс­нення контролю за діяльністю медичних установ з боку кори­стувачів, споживачів медичних послуг.

Уряд Великобританії пропонує стимулювати намагання

Національної системи охорони здоров'я до підвищення ефек­тивності надання медичної допомоги за рахунок збільшення конкуренції між її різновидами. Уведено розподіл відповіда­льності за придбання медичної допомоги та за її надання.

Приватне медичне страхування у Великобританії охоплює переважно ті сфери медичних послуг, що не забезпечуються Національною службою охорони здоров'я. Приватним доброві­льним медичним страхуванням охоплено понад 13\% населен­ня.

Добровільним медичним страхуванням в Англії займають­ся різні страхові компанії. Але провідну роль серед них посі­дає страхова асоціація "БУПА", що виникла в 1947 р. в ре­зультаті об'єднання невеликих страхових організацій. Прибу­ток, що надходить від страхових операцій "БУПА" практично йде на розширення та модернізацію мереж комерційних ме­дичних закладів. Ця мережа використовується як у рамках страхових програм, так і поза ними. Прибуток від комерцій­ної діяльності медичних закладів, у свою чергу, підтримує ме­дичне страхування, забезпечуючи фінансову стабільність "БУПА".

Головний принцип діяльності приватних страхових ком­паній - доповнення державної системи охорони здоров'я. Це означає, що об'єктом страхування є тільки ті ризики, які не бере на себе Національна служба охорони здоров'я. Врахову­ючи високий рівень розвитку Національної служби охорони здоров'я, сфера діяльності приватного медичного страхування достатньо обмежена, вона охоплює лише платну частку меди­чної допомоги як у комерційних медичних закладах, так і в лікарнях Національної служби охорони здоров'я. Страхові про­грами добровільного медичного страхування розповсюджу­ються тільки на ту частину діяльності державних медичних закладів, яка виходить за рамки суспільних зобов'язань.

Пенсійне страхування

Пенсійна система Великобританії одна з найстаріших систем соціального страхування у світі. В ній пенсіонери мо­жуть одержувати виплати з трьох джерел:

1)       базової соціальної пенсії;

2)       трудової пенсії (державної незалежно від заробітку й стажу, і галузевої, яка може залежати від заробітку та розмі- ру пенсійних накопичень);

3) добровільних накопичень у пенсійному фонді або стра­ховій компанії.

Державна пенсія виплачується всім, хто сплачував соціа­льний податок не менш 10 років та їхнім чолові­кам/дружинам при досягненні 65 років. Розмір пенсії фіксо­ваний 390 фунтів стерлінгів на місяць на одинокого пенсіо­нера та 480 фунтів на сім'ю. Державна пенсія фінансується за розподільчою схемою з соціального податку.

Професійна пенсія пропонуються роботодавцями для пра­цівників, які працювали на підприємстві не менше двох ро­ків. Найчастіше і роботодавець, і працівник вносять певний відсоток заробітку, що робить професійні пенсії найкращим вибором. Переважна більшість самостійних пенсіонерів одер­жує виплати за професійними пенсійними схемами. Внесок може складати до 15\% заробітку, більшість же працівників вносять 5-8\% заробітку.

Добровільні пенсійні накопичення бувають груповими і персональними. Групові пенсійні схеми надаються роботода­вцем, але вони не є професійною накопичувальною пенсією. Фактично все влаштовано за принципом купівлі страхового полісу з внеском, який залежить від віку та стану здоров'я. До полісу може бути включене страхування життя або страху­вання по інвалідності. Такі схеми є більш мобільними при зміні роботи можлива участь у схемі або переведення накопи­чення до незалежного пенсійного фонду.

За добровільною персональною пенсійною схемою внески до пенсійних фондів здійснюються самими працівниками і непрацюючими платниками за їхнім бажанням на власний розсуд. Але в цьому разі можуть передбачатися високі штра­фи за дострокове вилучення коштів з фонду.

У Великобританії існує система представництва інтересів різних учасників ринку, у тому числі й споживачів. Там роз­роблена система роботи з ризиками та захисту інтересів пен­сіонерів від банкрутства.

 

Соціальне страхування на випадок безробіття

 

Англійська система державного соціального страхування подібна до американської. Із зростанням безробіття в країні було запроваджено план вивільнення працівників, щоб заохо­тити людей похилого віку раніше виходити на пенсію за умо­ви, що підприємець найматиме на вивільнені місця безробіт­них, особливо молодих.

Існують особливості формування доходів системи соціаль­ного страхування, а саме: відсоток податкових відрахувань із заробітної плати працівників збільшується до суворо обмеже­ної верхньої межі, після якої податки пропорційно зменшу­ються. Чим більше заробітна плата перевищує верхню вста­новлену межу, тим меншу суму податку сплачують підприєм­ці, що визначає менші надходження до системи соціального страхування.

Функції із стимулювання зайнятості перенесені з централі­зованого рівня на регіональний. При цьому державою перед­бачаються бюджетні асигнування регіонам на розвиток ме­режі дрібних підприємств. Місцева влада має право самостій­но заохочувати підприємницьку діяльність. Стимулюється створення кооперативних товариств працівниками, якщо іс­нує загроза закриття підприємства.