Материал: Системи соціального страхування зарубіжних країн - Навчальний посібник (Григораш Г.В.)


1.3. сутність та форми соціального страхування

 

Соціальне страхування є формою соціального захисту еко­номічно активного населення від різних ризиків, пов'язаних із втратою роботи, працездатності і доходів, на основі колекти­вної солідарності щодо відшкодування втрати. Особливістю соціального страхування є його фінансування зі спеціальних позабюджетних фондів, що формуються з цільових унесків роботодавців і робітників за підтримки держави. Соціальний захист, побудований за принципом нежорсткої еквівалентно­сті: існує певна залежність страхових виплат від величини трудового вкладу і страхового стажу. Але на противагу від приватного страхування, у соціальному страхуванні принцип еквівалентності поєднується з принцом поєднання ризиків і колективної солідарності.

Організація соціального страхування в ринковій економіці базується на таких основних принципах:

сполучення обов'язковості і добровільності соціального страхування;

соціальне партнерство держави, роботодавців і найманих робітників; компенсація втрати особистих доходів і працезда­тності;

формування і використання цільових позабюджетних фондів; сполучення державного регулювання і ринкового са­морегулювання страхової діяльності;

-        взаємодія основних суб'єктів соціального страхування ­страхувачів, страхувальників і застрахованих громадян; ба­ланс економічної ефективності і соціальної справедливості;

загальна солідарність та індивідуальна відповідальність щодо страхування громадян; профілактика й реабілітація со­ціальних ризиків.

Соціальне страхування існує у двох формах: обов'язкове і добровільне страхування. Для різних країн і етапів розвитку страхування при співставленні цих форм виявляються певні відмінності.

Обов'язкове соціальне страхування це різновид держав­них соціальних гарантій, які забезпечуються через цільові по­забюджетні (державні або суспільні) фонди. На цей раз реалі­зується принцип неповного самофінансування. На випадок дефіциту даних фондів держава надає їм допомогу з держав­ного бюджету. Таким чином, вона виступає гарантом фінан­сової стійкості цих фондів і реалізації програм обов'язкового соціального страхування.

Існує два види обов'язкового соціального страхування: обов'язкове загальне страхування й обов'язкове професійне страхування. Загальне обов'язкове страхування поширюється на всіх осіб, які працюють за трудовим договором або за кон­трактом. Обов'язкове професійне страхування розповсюджу­ється на осіб, які працюють на місцях, пов'язаних із підвище­ним травматизмом, особливо небезпечними та несприятливи­ми умовами праці. Рівень страхових внесків за умови обов'язкового професійного страхування вищий, ніж при обов'язковому загальному страхування, але, відповідно і ви­щий рівень матеріального забезпечення.

Добровільне соціальне страхування ґрунтується на прин­ципах колективної солідарності і взаємодопомоги за відсутно­сті страхової підтримки держави (державного бюджету). Його характерними рисами є демократизм в управлінні страхови­ми фондами, найбільш повна реалізація принципу самовря­дування, соціальне партнерство роботодавців і найманих пра­цівників, тісна залежність страхових виплат і програм від рі­вня доходів страхувальників.

Основні відмінності між обов'язковим і добровільним страхуванням подано в табл. 1.1.

Таблиця 1.1

 

Основні відмінності між добровільним і обов'язковим соціальним страхуванням

 

 

 

 

з/п

Добровільне соціальне страхування

Обов'язкове соціальне страхування

1

Частина добровільної страхової діяльності, яка відноситься до суспільно­го сектору особового страхування

Частина системи держав­ного страхування

 

 

 

Регламентується закона-

Регламентується законами з питань обов'язкового стра­хування та про державні позабюджетні фонди

2

ми про страхування та некомерційні організації

3

Правила страхування ви­значаються страховими організаціями або їх об'єднаннями

Правила страхування ви­значаються державою

4

Колективне

Загальне, іноді виключаючи високодохідні групи насе­лення

5

Здійснюється страховими некомерційними органі­заціями (товариствами взаємного страхування)

Здійснюється державними позабюджетними фондами

 

(трастами)

6

Страхувальники юри­дичні і фізичні особи

Страхувальники робото­давці, працівники, держава

7

Здійснюється за рахунок приватних доходів гро­мадян, прибутку підпри­ємців

Здійснюється за рахунок внесків роботодавців, пра­цівників і субсидій з дер­жавного бюджету

 

У світовій практиці склалися різні моделі організації соці­ального страхування, а саме:

Перша модель характеризується тим, що розмір соціальних виплат поставлено залежно від другорядних, так названих зов­нішніх чинників, зокрема, від зайнятості особи в тій чи іншій сфері, її службового становища тощо. Така організаційна фор­ма соціального страхування має ряд недоліків: може забезпечу­вати лише невисокі рівні соціального захисту; буде існувати за умови бездефіцитного державного бюджету; її засновники (осо­бливо держава) можуть відмовитися від узятих зобов'язань; по­роджує в суспільстві психологію соціального утриманства.

Друга модель сформована таким чином, що особи, які страхуються, і конкретні страхувальники, роблять певні внески, проте при цьому не враховується ступінь імовірності настання страхової події, тобто соціальний ризик. Страхування здійсню­ється на користь третіх осіб (наприклад, погашення поточних витрат з пенсійного страхування в Україні, за цієї умови нако­пичення коштів не пов'язане зі зростанням зобов'язань.

Третя модель найбільш поширена в багатьох розвинутих країнах, бо дозволяє з достатнім ступенем точності визначи­ти, які виплати можуть бути здійснені. Вона базується на страхуванні конкретних ризиків. Розмір коштів має відпові­дати взятим страхувальниками зобов'язанням, а виплати не можуть перевищувати встановленого співвідношення між ви­платами, що надаються і надходженнями страхових коштів.

Найбільш важливою є проблема розподілу фінансової від­повідальності між суб'єктами соціального страхування. Стра­хові платежі розподіляються між роботодавцями, працівни­ками, державою (державним бюджетом) та місцевими орга­нами влади (місцевими бюджетами). Внески на соціальне страхування в тій чи іншій пропорції поділяються між робо­тодавцями та застрахованими. Частка останніх становить від 40 до 66\% внесків. Наприклад, частка виплат застрахованих осіб відносно загальної суми страхового внеску в деяких краї­нах складає: у Чехії - 12,5\%; Югославії 28,1\%; Угорщині -11,5\%; Німеччині 20,2\%; Австрії 17,2\%; Королівстві Люксем­бург 15,0\%. Частка роботодавців у загальній сумі внеску ко­ливалася від 34\% до 60\%. За умови зміни економічних умов ці співвідношення змінюються. Незмінним залишається лише принцип паритетної участі в соціальному страхуванні. Щодо окремих видів страхування, то зберігається участь підпри­ємств і самих працівників. Так, питома вага відрахувань для роботодавців і працівників на страхування від безробіття в деяких країнах установлена: у Німеччині - відповідно 3,25\% та 3,25\%; Канаді 4,13\% та 2,9\%; Франції 5,13\% та 3,04\%; США 6,2\% та 0\%; Швеції 5,42\% (застраховані особи роб­лять внески у сумі від 35 до 100 крон на місяць, що дорівнює відповідно 4,65 13,3 дол. США); Італії 4,41\% та 0\%; Японії -0,75\% та 0,40\%. Держава також бере участь у формуванні фонду страхування від безробіття. Так, в Японії частка дер­жави у формуванні цього фонду складає 25 30\%; Франції -34,9\%; Німеччині 21\%; Швеції 40,4\%; США 18\%.