Материал: Економіка підприємства (в запитаннях і відповідях) - Навчальний посібник (Циглик І.І.)


Розділ 16 витрати І цІни на продукцІю

Економічна сутність витрат на виробництво продукції.

Постійні і змінні витрати на виробництво.

Критичний обсяг виробництва. Точка беззбитковості. її сутність.

Економічна суть і функції ціни.

 

1. У чому полягає економічна суть витрат, собівартості, вар­тості? Порівняйте якісно і кількісно собівартість і вар­тість.

Витрати виробництва є важливим показником, який ха­рактеризує ефективність роботи підприємства. Чим краще пра­цює підприємство, економніше і раціональніше використовує ре­сурси, успішніше вдосконалює техніку, тим меншими будуть ви­трати. Крім того, цей показник тісно пов'язаний з ціною продук­ції. Це проявляється в тому, що витрати слугують базою ціни то­вару і її нижньою межею для виробника, щоб забезпечити процес відтворення виробництва.

У контексті цього слід відрізняти витрати від вартості про­дукції.

Вартість продукції визначається кількістю суспільно не­обхідної праці, затраченої на її виробництво, крім того, включає частину вартості додаткового продукту суспільства, необхідного для розширення виробництва та розвитку (інвестування).

У сучасному розумінні собівартість це грошовий вираз частини витрат, що спрямовані безпосередньо на виробництво та реалізацію продукції, робіт, послуг.

Отже, поняття витрат є ширшим, ніж "собівартість", тому що воно акумулює в собі всі витрати і ті, що раніше відносили на рахунок собівартості, і ті, що фінансувалися за рахунок при­бутку.

2. Як класифікуються витрати підприємства?

Всі витрати, пов'язані з виробництвом та реалізацією про­дукції, класифікуються за такими основними ознаками:

місцем виникнення;

економічною ознакою;

виробничою ознакою;

способом віднесення вартості на продукцію;

залежно від обсягів виробництва.

 

За місцем виникнення витрати групуються по виробниц­твах, цехах, дільницях, технологічних переділах, службах та ін­ших адміністративно відокремлених підрозділах. При цьому в залежності від характеру і призначення виробничих процесів ви­діляють основне і допоміжне виробництва.

До основного виробництва відносять виробництва, цехи, ді­льниці, які беруть безпосередню участь у виготовленні продукції.

Допоміжне виробництво призначене для обслуговування цехів основного виробництва. До нього відносять ремонтні, екс­периментальні цехи, енергетичне господарство, тарні, транспор­тні та інші підрозділи.

За економічними елементами витрати формуються від­повідно до їх економічного змісту. Елементи витрат однакові для всіх галузей, і на їх основі складається кошторис витрат на виро­бництво.

За виробничим принципом витрати групуються в статті собівартості залежно від виробничого призначення.

За способами віднесення на собівартість витрати поді­ляються на прямі та непрямі.

Прямі витрати безпосередньо пов'язані з виготовленням певного різновиду продукції і можуть бути віднесені до певного об'єкта економічно доцільним шляхом (сировина і матеріали, за­робітна плата тощо).

Непрямими є витрати, величину яких на одиницю проду­кції не можна безпосередньо обчислити, бо вони пов'язані не з виготовленням конкретних виробів, а з процесом виробництва в цілому (заробітна плата обслуговуючого та управлінського пер­соналу, утримання та експлуатація будівель, споруд тощо).

За принципом залежності витрат від обсягів вироб­ництва витрати поділяються на постійні та змінні.

Постійні витрати є функцією часу, а не обсягу продукції. їх загальна сума не залежить від кількості виготовленої продукції в певних межах.

Змінними називаються витрати, загальна сума яких за пе­вний час залежить від обсягу виготовленої продукції. Вони поді­ляються на пропорційні та непропорційні.

Пропорційні, на відміну від непропорційних, — це витрати, розмір яких перебуває в пропорційній залежності від обсягів ви­робництва (кількості виготовленої продукції).

Непропорційні витрати, в свою чергу, поділяються на про­гресуючі та дегресуючі.

Прогресуючі зростають більше, ніж обсяг виробництва. Во­ни виникають тоді, коли збільшення обсягу виробництва вимагає більших витрат на одиницю продукції. Це, наприклад, витрати на відрядно-прогресивну оплату праці, додаткові рекламні та торго­ві витрати.

Дегресуючі витрати зростають менше, ніж обсяг виробниц­тва. До них належить широке коло витрат на експлуатацію ма­шин та устаткування, його ремонт, придбання інструменту тощо.

 

3. Які є види собівартості?

1) залежно від часу формування затрат:

планова собівартість визначають перед початком пла­нового періоду на основі прогресивних норм витрат ресурсів та цін на ресурси на момент складання плану;

фактична собівартість відображає фактичні витрати на виробництво і реалізацію продукції за даними бухгалтерсько­го обліку;

нормативна собівартість затрати на виробництво і ре­алізацію продукції розраховують на основі поточних норм витрат ресурсів;

кошторисна собівартість характеризує затрати на ви­ріб або замовлення, які виконуються в разовому порядку;

залежно від місця формування затрат:

 

цехова сума витрат на виробництво продукції в межах

цеху;

виробнича грошові витрати на виробництво продукції в межах всього підприємства;

повна сукупність виробничої собівартості і виробничих витрат на збут;

за тривалістю розрахункового періоду:

місячна;

квартальна;

річна;

за складом продукції:

собівартість товарної продукції;

собівартість валової продукції;

реалізованої продукції;

незавершеного виробництва.

У промисловості розрізняють собівартість:

індивідуальна характеризує витрати окремого підп­риємства на виробництво і реалізацію продукції;

галузева показує середні по галузі витрати на вироб­ництво і реалізацію продукції.

Згідно з Національними стандартами, для цілей бухгалтер­ського обліку розрізняють: виробничу собівартість, собівартість реалізованої продукції, собівартість реалізованих товарів, витра­ти операційної діяльності, витрати звичайної діяльності підпри­ємства.

Виробнича собівартість це витрати на рівні виробничого підрозділу. Це поняття найбільш близьке до раніше вживаного в багатьох галузях промисловості терміну "цехова собівартість".

Виробнича собівартість складається із:

прямих матеріальних витрат;

прямих витрат на оплату праці;

інших прямих витрат;

змінних загальновиробничих витрат;

постійних розподілених загальновиробничих витрат.

Собівартість реалізованої продукції складається з вироб­ничої собівартості, понаднормативних витрат та нерозподілених загальновиробничих витрат.

Економічна суть показника собівартості реалізованої продукції полягає в тому, що він відображає всі прямі і непрямі витрати, без­посередньо пов'язані з виробництвом товарної продукції.

Собівартість реалізованих товарів визначається як різни­ця між проданою (роздрібною) вартістю реалізованих товарів і сумою торговельної націнки на ці товари.

Витрати операційної діяльності складаються з собіварто­сті реалізованої продукції, адміністративних витрат, витрат, пов'язаних зі збутом, та інших операційних витрат. У деякій мірі цей показник є аналогом повної (комерційної) собівартості.

Операційна діяльність основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною чи фінансо­вою діяльністю.

Витрати звичайної діяльності підприємства складають­ся з операційних і неопераційних витрат (фінансові витрати, втрати від участі в капіталі та ін.).

Операційні та фінансові витрати, витрати від участі в капі­талі та інші називають витратами звичайної діяльності. Зви­чайна діяльність - будь-яка основна діяльність підприємства, а також операції, що її забезпечують або виникають внаслідок її проведення.

 

4. Класифікація витрат за економічними елементами і стат­тями калькуляцій.

За економічними елементами витрати формуються відпо­відно до їх економічного змісту. Елементи витрат однакові для всіх галузей національної економіки.

Елементи витрат включають:

Матеріальні витрати (сировина, матеріали, комплек­туючі, напівфабрикати, паливо, енергія, тара; віднімається вар­тість зворотних відходів).

Витрати на оплату прачі (всі форми основної і додат­кової заробітної плати штатного і позаштатного виробничого пе­рсоналу підприємства).

Відрахування на соціальні потреби (включають відраху­вання на соціальне страхування, у Пенсійний фонд, Державний фонд сприяння зайнятості величина відрахувань встановлюєть­ся у відсотках від витрат на оплату праці).

Амортизація основних фондів (амортизаційні відраху­вання на повне відтворення основних фондів).

Інші операційні витрати (витрати, що не належать до перелічених вище елементів; включаються витрати на страхуван­ня майна, охорону праці, винагороду за винахідництво, оплату робіт з сертифікації продукції, придбання ліцензій, оплату послуг зв'язку, податки та збори тощо).

За виробничим принципом витрати групуються в статті со­бівартості залежно від виробничого призначення.

Статті це витрати, які різняться між собою функціона­льною роллю у виробничому процесі і місцем виникнення. Пере­лік статей калькуляції для виробничої собівартості може мати та­кий склад:

сировина та матеріали;

куплені комплектуючі вироби, напівфабрикати, роботи і пос­луги виробничого характеру сторонніх підприємств та органі­зацій;

паливо й енергія на технологічні цілі;

зворотні відходи (вираховуються);

основна заробітна плата;

додаткова заробітна плата;

відрахування на соціальне страхування;

витрати на утримання та експлуатацію устаткування;

загальновиробничі витрати;

втрати від браку;

інші виробничі витрати;

супутня продукція (вираховується).

адміністративні витрати;

витрати на збут продукції.

Статті витрат за ступенем однорідності поділяються на про­сті та комплексні.

Прості (одноелементні) однорідні за складом, мають єдиний економічний зміст і є первинними. До них можна віднес­ти сировину і матеріали, заробітну плату тощо.

Комплексні витрати різноманітні за складом і охоплюють кілька елементів витрат (утримання та експлуатація обладнання, загальновиробничі і загальногосподарські витрати).

 

5. Що таке умовно змінні і умовно постійні витрати?

Умовно постійні витрати входять до складу постійних витрат. Це витрати, які неістотно змінюються при зміні обсягу виробництва.

Прикладом умовно постійних витрат може бути орендна плата за приміщення; заробітна плата менеджерів фірми тощо. Такі витрати можуть зростати з часом (наприклад, через інфля­цію), змінюватись внаслідок управлінських рішень, з інших при­чин (наприклад, взимку витрати на опалення і освітлення примі­щення зростають), але вони не змінюються прямо пропорційно до зміни обсягів виробництва. Якщо загальна сума умовно пос­тійних витрат не змінюється, то сума умовно постійних витрат на одиницю продукції (середня величина, отримана шляхом ділення загальної суми умовно постійних витрат на число одиниць вимі­ру обсягів виробництва) зменшується при збільшенні обсягу ви­робництва, і навпаки, збільшується при його зменшенні.

Умовно змінні (пропорційні) витрати змінюються пропо­рційно до обсягу випуску продукції. Так, плата за електроенер­гію, які споживають верстати, змінюється пропорційно кількості відпрацьованих верстато-годин; поштові витрати змінюються пропорційно кількості відправлених листів; почасова оплата пра­ці робітників залежить від кількості відпрацьованих людино-годин і т.ін.

Витрати, які є сумішшю змінних і постійних витрат, нази­ваються частково змінними. Загальна сума таких витрат зміню­ється в тому ж напрямку, що й умовно змінні згідно із змінами обсягів виробництва, але не прямо пропорційно. Прикладом час­тково змінних витрат є плата за телефон, яка складається з пос­тійної частини абонентської плати за користування телефоном, і змінної частини плати за міжміські розмови. Із частково змін­них витрат завжди можуть бути виділені окремо змінна і постій­на складові, які потім додаються відповідно до загальних сум ін­ших умовно змінних і умовно постійних витрат.

6.         Які основні показники собівартості?

Показниками собівартості продукції, що використовуються в господарській практиці, є:

1)         затрати на 1 грн. товарної продукції (В1грнТП):

В1грн.ТП = С^, к°п./грнде СТП собівартість всієї товарної продукції підприємства, грн.; 0^т обсяг товарної продукції підприємства, грн.

собівартість окремих видів продукції (визначається на основі калькуляцій собівартості окремих видів продукції);

зниження собівартості порівняльної товарної продук­ції (використовується на підприємствах зі сталим асортиментом продукції).

 

7.         Що таке точка беззбитковості і як її визначити?

Точка беззбитковості, або критичний обсяг виробництва продукції, витрати і виручка від продажу продукції рівні.

На рис. 16.1 показана динаміка витрат і виручки від прода­жу продукції.

Через наявність постійних витрат виробництво продукції до певного, критичного обсягу (2кр) є збитковим заштрихована площа 1. У процесі зростання обсягу продукції частка постійних витрат в їхній загальній (сукупній) величині знижується, змен­шуються збитки, і після досягнення критичного обсягу Окір виро­бництво продукції стає рентабельним заштрихована площа 2.

 

пуск продукції.

Критичний обсяг випуску певної продукції в натуральному вимірі, починаючи з якого виробництво стає рентабельним, мож­на обчислити аналітично. Як видно з графіка на рис. 16.1, за кри­тичної програми виробництва витрати і виручка від продажу продукції однакові, тобто

О-кр ' Сзмін    Спост = ВР ;

вр = ц • Окр;

Окр ^ Сзмін    Спост = Ц " °кр

Отже, точка беззбитковості в натуральному вимірі ста­новитиме:

Окр =Ц^^~, шт.

ц Сзмін

де Ов обсяг виробництва; Ц ціна реалізації одиниці про­дукції; Спост сумарні постійні витрати; Сзмін одиничні змінні витрати; ВР виручка від реалізації продукції.

Критичний обсяг виробництва (точку беззбитковості) мож164

на визначити і в грошовому вимірі, що є більш прийнятним для багатопродуктного виробництва. У такому разі

0,кр Сзмін+Спост,у

де Вкр критичний обсяг виробництва у грошовому вимірі; Сзміп загальна (сукупна) величина змінних витрат; Спост сумарні постійні витрати.

Змінну величину Сзміп зобразимо як функцію обсягу вироб­ництва за допомогою коефіцієнта маржинального прибутку км, який визначається за формулою:

 

м ВР

Отже,  С3міп ВР ВР ■ км.

Звідси:            йкр йкр йкр ' км + Спост .

Отже, критичний обсяг виробництва (точка беззбитко­вості) в грошовому вимірі визначатиметься за формулою:

С

Є

_ ^ пост кр ~к , грн.

 

8. Зміст калькулювання витрат.

Калькулювання це обчислення собівартості одиниці про­дукції, робіт, послуг за статтями витрат.

Калькулювання потрібне для вирішення низки економічних завдань:

формування виробничої програми;

визначення потреби в оборотних засобах;

встановлення належного рівня ціни на продукцію (роботи, по­слуги), що випускається;

обчислення рентабельності виробництва;

аналізу витрат на виробництво;

оцінки економічної ефективності заходів щодо вдосконалення техніки, технології, організації виробництва та ін.

На підприємствах, як правило, складають (обчислюють) планові та фактичні калькуляції. Основою для складання плано­вих калькуляцій є технічно обґрунтовані норми витрат матеріа­лів і трудових ресурсів, стандарти і технічні умови, встановлені для даного виду продукції.

Фактичні калькуляції складаються за даними бухгалтерсь­кого обліку, за фактичним рівнем витрат на виробництво.

Незалежно від особливостей виробництва і продукції каль­кулювання передбачає вирішення таких методичних завдань:

визначення об'єкта калькулювання,

вибір калькуляційних одиниць,

визначення калькуляційних статей та методики їх обчислення.

Об'єкт калькулювання це продукція, роботи, послуги пі­дприємства. Оскільки номенклатура випуску продукції на підп­риємстві може бути дуже широкою, то калькуляції можуть скла­датися на певні групи виробів або типові вироби.

Зазвичай на важливі види продукції складаються окремі ка­лькуляції (наприклад, корабель, літак, машину, прес тощо).

Головний об'єкт калькулювання готові вироби, які пос­тавляються за межі підприємства. Калькулювання іншої продук­ції має допоміжне значення.

Калькуляційна одиниця це одиниця кількісного виміру продукції. Калькуляційна одиниця повинна відповідати одини­цям виміру, прийнятим у планах виробництва, а також у стандар­тах і технічних умовах на відповідний вид продукції. Наприклад, об'єкт калькулювання автомобілі, калькуляційна одиниця -один автомобіль, відповідно нафти одна тонна, газу 1 000 м3, електроенергії 1 000 кВт/год. і т. д.

9. Як здійснюється калькуляція за окремими статтями ви­трат?

Важливим моментом у процесі калькулювання є методика обчислення основних статей калькуляції, що розглядається нижче.

У До статті калькуляції "Сировина та матеріали" вклю­чають: вартість сировини і матеріалів, що входять до складу про­дукції, утворюючи її основу чи є необхідним компонентом для виготовлення продукції; вартість допоміжних матеріалів, які ви­користовуються в процесі виробництва продукції для забезпе­чення нормального технологічного процесу, а також вартість ма-

 

лоцінних та швидкозношуваних предметів, термін експлуатації яких менше одного року або нормального операційного циклу, якщо він більше одного року. Витрати за даною статтею вклю­чаються безпосередньо до собівартості окремих видів продукції.

^ До статті "Купівельні напівфабрикати, роботи і пос­луги виробничого характеру сторонніх підприємств та органі­зацій" входить вартість напівфабрикатів, що підлягають додат­ковій обробці на даному підприємстві, робіт і послуг виробничо­го характеру, які виконуються сторонніми підприємствами або структурними підрозділами підприємства, що не належать до ос­новного виду діяльності. Вартість напівфабрикатів, робіт і послуг виробничого характеру включається безпосередньо у собівар­тість окремих виробів і замовлень.

^ До статті калькуляції "Паливо та енергія на технологічні цілі" відносять витрати на всі види палива й енергії (як одержані від сторонніх підприємств та організацій, так і виготовлені самим під­приємством), що безпосередньо використовуються в процесі вироб­ництва продукції. Вони входять до собівартості окремих видів про­дукції згідно з нормами та діючими цінами і тарифами.

Витрати на сировину, матеріали, куплені напівфабрикати, па­ливо, енергію та інші матеріальні ресурси формуються виходячи з цін, за які їх придбали, а також витрат на транспортування, збері­гання та доставку, що здійснюються сторонніми організаціями, ма­теріальних втрат, пов'язаних з доставкою (в тому числі при ванта­жно-розвантажувальних роботах) у межах встановлених норм.

> У статті калькуляції "Зворотні відходи" відображають вартість зворотних відходів, що вираховується із загальної суми матеріальних витрат, віднесених на собівартість продукції.

Зворотні відходи — це залишки сировини, матеріалів, напі­вфабрикатів, теплоносіїв та інших видів матеріальних ресурсів, що утворилися в процесі виробництва продукції (виконання ро­біт, надання послуг), втратили повністю або частково споживчі властивості початкового ресурсу і через це використовуються з підвищеними витратами (зниженням виходу продукції) або зо­всім не використовуються за прямим призначенням. До таких ві­дходів не належать залишки матеріальних ресурсів, які відповід­но до встановленої технології передаються в інші цехи чи під­розділи як повноцінний матеріал для виробництва інших видів

167

продукції, а також продукція, що отримується одночасно з осно­вним продуктом в єдиному технологічному процесі.

У До статті "Основна заробітна плата" відносять витра­ти на виплату заробітної плати, обчисленої згідно з прийнятою підприємством системою оплати праці у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників, зайнятих на виро­бництві продукції. Заробітна плата останніх безпосередньо включається у собівартість відповідних видів продукції.

У До статті калькуляції "Додаткова заробітна плата" входять витрати на виплату виробничому персоналу підприємст­ва додаткової заробітної плати, нарахованої за працю понад вста­новлені норми, за трудові успіхи і винахідливість та особливі умови роботи. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені законодавством, премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

У До статті "Відрахування на соціальне страхування" входять відрахування на: обов'язкове державне соціальне стра­хування; обов'язкове державне пенсійне страхування; обов'язкове державне соціальне страхування на випадок безро­біття; індивідуальне страхування та інші соціальні заходи для працівників, зайнятих виробництвом продукції. Ці відрахування здійснюються у визначеному законодавством порядку.

У До статті "Витрати на утримання та експлуатацію устаткування" входять витрати на повне відновлення основних виробничих фондів та їх капітальний ремонт у вигляді амортиза­ційних відрахувань; витрати на проведення поточного ремонту, технічного огляду і технічне обслуговування устаткування; суми сплачених орендарем платежів за користування наданими в опе­ративний лізинг основними засобами; витрати на внутрішньоза­водське переміщення вантажів, інші витрати.

У До статті калькуляції "Загальновиробничі витрати" входять витрати, пов'язані з управлінням виробництвом; аморти­зація основних фондів загальновиробничого призначення; витра­ти на обслуговування виробничого процесу, охорону праці, пере­везення працівників до місця роботи і назад; платежі зі страху­вання ризиків цивільної відповідальності; витрати на пожежну і сторожову охорону; податки і збори та інші обов'язкові платежі;

 

витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведен-ня, інші витрати.

У До статті калькуляції "Втрати від браку" входять: вар­тість остаточно забракованої з технологічних причин продукції; вартість матеріалів, напівфабрикатів, зіпсованих під час налаго­дження устаткування; вартість скляних, пластмасових виробів, розбитих під час транспортування на виробництві. Залежно від характеру дефектів, виявлених під час технічного приймання, брак поділяється на поправний та непоправний (остаточний).

Остаточним браком вважаються вироби чи напівфабрикати, які не можна використати за прямим призначенням і виправлення яких технічно неможливе й економічно недоцільне, а поправним -вироби чи напівфабрикати, які після усунення недоліків можна використати за прямим призначенням і виправлення яких техніч­но можливе й економічно доцільне.

За місцем виявлення брак поділяють на внутрішній (виявле­ний на підприємстві до відправлення продукції споживачам) і зо­внішній (виявлений споживачем).

У До статті калькуляції "Інші виробничі витрати" від­носять витрати щодо перевірки виробів, деталей, вузлів на відпо­відність вимогам стандартів або технічних умов; проведення епі­зодичних та періодичних випробувань щодо оцінки зібраних ви­робів; витрати, пов'язані з монтажем або демонтажем виробу, що випробовується, і т.ін.

У До статті калькуляції "Супутня продукція" входить вар­тість супутньої продукції, одержаної одночасно з основним (цільо­вим) продуктом, тобто в єдиному технологічному процесі. Ця про­дукція за якістю відповідає встановленим стандартам або технічним умовам і призначена для подальшої переробки чи передачі іншим підприємствам. Супутня продукція обчислюється за визначеними цінами і вираховується із собівартості основної продукції.

У До статті "Адміністративні витрати" належать ви­трати на утримання адміністративно-управлінського персоналу, його службові відрядження, утримання основних засобів, інших необоротних активів загальногосподарського призначення (орен­да, амортизація, ремонт, комунальні послуги), охорону, юридич­ні, аудиторські, транспортні послуги, житлово-комунальні, теле­графні, канцелярські витрати, суму податків, зборів тощо.

169

^ До статті "Витрати на збут", зокрема, належать ви­трати на пакувальні матеріали, транспортування продукції, ви­трати на маркетинг та рекламу, на оплату праці й комісійні про­давцям, торговим агентам, амортизація, ремонт та утримання ос­новних засобів, інших необоротних активів, що використовують­ся для забезпечення збуту продукції, товарів, робіт і послуг.

^ До статті "Інші операційні витрати" відносять витра­ти на дослідження та розробки, суму безнадійної дебіторської за­боргованості, втрати від знецінення запасів, витрати на утриман­ня об'єктів соціально-культурного призначення, визнані штрафи, пені, неустойки, інші витрати операційної діяльності.

Якщо витрати на збут можна віднести безпосередньо на ко­жний вид продукції, то розподіл адміністративних та інших опе­раційних витрат можна здійснити пропорційно до різних критері­їв: ціни, виробничої собівартості, прямих витрат і т.ін.

У чому полягає відмінність між статтями калькуляції і елементами витрат?

Відмінність статей калькуляції від аналогічних елементів ви­трат полягає в тому, що в першому випадку враховуються тільки витрати на даний виріб, а в другому всі витрати підприємства не­залежно від того, де і на які потреби вони були здійснені.

Як складається кошторис витрат на виробництво?

Кошторис витрат виробництва це витрати підприємст­ва, пов'язані з основною його діяльністю за певний період, неза­лежно від того, відносять чи не відносять їх на собівартість про­дукції в цьому періоді. Отже, кошториси виробництва і собівар­тості загального обсягу продукції, як правило, не збігаються.

Складання кошторису витрат на виробництво, що, по суті, є плануванням витрат виробництва, здійснюється в такій послідов­ності:

складаються кошториси витрат і калькулюється собівар­тість продукції та послуг допоміжних цехів;

складається баланс розподілу продукції і послуг допомі­жного виробництва за калькуляційними напрямами та внутріш­ньозаводськими підрозділами-споживачами;

складаються кошториси: витрат на утримання та експлу­атацію обладнання, загальновиробничих та інших витрат по це­хах основного виробництва з наступним узагальненням їх по пі­дприємству;

калькулюється виробнича собівартість одиниці продукції за видами, розраховується виробнича собівартість товарної про­дукції, що реалізується;

складається зведений кошторис витрат на виробництво.

 

На основі яких розрахунків складається зведений кош­торис?

Зведений кошторис витрат складається на основі таких роз­рахунків:

витрат на сировину, матеріали, куплені напівфабрикати і ком­плектуючі вироби, технологічне паливо та енергію в основно­му виробництві;

основної і додаткової заробітної плати робітників, зайнятих у виробництві продукції (робіт, послуг), з відрахуваннями на со­ціальні заходи;

кошторису витрат (калькуляції виробничої собівартості про­дукції) цехів допоміжного виробництва;

кошторису витрат на утримання й експлуатацію обладнання;

кошторису загальновиробничих витрат;

кошторису інших виробничих витрат.

Які існують методи прогнозування собівартості нових виробів?

При створенні нової продукції, коли немає комплекту тех­нічної документації і не розроблена нормативна база, собівар­тість такої продукції обчислюється тільки як прогнозна величина. При цьому використовують різні методи прогнозних оцінок, найпоширенішими з яких є параметричні методи.

Параметричними вони називаються тому, що ґрунтуються на залежності собівартості продукції від її параметрів техніч­них і експлуатаційних показників.

До параметричних методів обчислення собівартості проду­кції належать методи: питомих витрат, баловий, кореляційний, агрегатний,

У Метод питомих витрат найпростіший, але має най­більше недоліків, основним з яких є його недостатня точність, Згідно з ним собівартість нового виробу (Сн) обчислюється так:

С = С ■ Р

де Сп питома собівартість аналогічного (базового) виробу, який освоєний виробництвом, грн.; Рп параметр нового виробу,

Питома собівартість обчислюється на одиницю головно­го параметра виробу, тобто такого, що якнайбільше впливає на собівартість (потужність, вантажопідйомність, продуктивність тощо). Точнішими є методи, які враховують не один, а кілька па­раметрів, До них належать баловий і кореляційний методи,

У Баловий метод ґрунтується на експертній оцінці впливу головних параметрів виробу на його собівартість. Кожний параметр виробу експерти оцінюють певною кількістю балів. Со­бівартість базового виробу ділиться на суму всіх балів і в такий спосіб визначається собівартість одного бала (Сб). Після цього собівартість нового виробу обчислюється за формулою:

 

і=1

де п кількість параметрів, які впливають на собівартість виробу; бні кількість балів за і-м параметром нового виробу,

У Кореляційний метод базується на залежності собівар­тості виробу від його параметрів у вигляді емпіричних формул, отриманих на основі статистичного аналізу фактичних даних для груп аналогічних виробів. У процесі аналізу з'ясовується форма кореляційної залежності собівартості від основних параметрів виробу, а також його щільність. Кореляційний метод прогнозу­вання собівартості є найбільш точним і поширеним.

У Агрегатний метод є різновидом параметричного. Згідно з ним собівартість виробу визначається як сума собівартості його конструктивних частин агрегатів. Вартість уніфікованих агрегатів береться за існуючими цінами, оригінальних обчислюється одним із розглянутих вище методів або визначається експертно.

14.   Джерела і шляхи зниження собівартості продукції.

Джерелами зниження собівартості продукції є затрати, за рахунок економії яких знижується собівартість продукції, а саме:

затрати уречевленої праці, які можуть бути знижені за рахунок покращення використання засобів і предметів праці;

затрати живої праці, які можуть бути скорочені за рахунок пі­двищення продуктивності праці;

адміністративно-управлінські витрати.

Основними шляхами зниження собівартості продукції є скорочення витрат, які мають найбільшу питому вагу в її струк­турі.

Факторами зниження собівартості є підвищення техніч­ного рівня виробництва, вдосконалення його організації та праці, зміна структури й обсягу продукції, галузеві та інші фактори.

 

15.   У чому полягає економічна суть та функції ціни?

Зміст це грошовий вираз вартості товару (продукції, пос­луги).

Суть ціни повніше проявляється в її функціях:

розподільча (впливає на розподіл ресурсів, доходів та фінансів у суспільстві);

урівноважувальна (забезпечує рівновагу між обсягом попиту і пропозиції на ринку, що сприяє ліквідації на ньому над­лишку та дефіциту товару);

інформаційна (виражається в поширенні оперативних даних про наявність товарів, їх дефіцитність і витрати виробниц­тва, про конкурентів, товарні ринки);

стимулююча (сприяє раціональному використанню об­межених ресурсів, науково-технічному прогресу, оновленню асо­ртименту);

забезпечення доходності підприємства (проявляється в прагненні кожного підприємства встановити таку ціну на проду­кцію, яка б забезпечила максимальний доход при оптимальному обсязі виробництва продукції та його витратах);

6) обліково-аналітична (забезпечує облік результатів гос­подарювання та їх прогнозування).

16.  Які основні фактори впливають на формування ціни?

Формування цін відбувається під дією багатьох взаємно пов'язаних факторів, сукупність яких можна розбити на три гру­пи: 1) попит і пропозиція; 2) витрати; 3) ситуація з конкуренцією.

Вплив цих факторів на процес формування цін показаний на рис. 16.2.

 

 

 

 

Попит і пропозиція

Виробничі витрати Конкуренція

 

 

 

 

 

 

Формування цін ви­робником або про­давцем на ринку

 

 

 

 

 

Рис. 16.2. Вплив факторів на процес формування цін 17.   Що розуміють під еластичністю попиту і пропозиції?

Еластичність попиту це ступінь зміни попиту у відпо­відь на зміну цін. Міра еластичності попиту її коефіцієнт.

Ріст об'єму попиту, \% Єп =       Зниження цін, \%

Якщо еп >1, то маємо справу з еластичним попитом. При е„=1 маємо приклад одиничного еластичного попиту. Нарешті, при е„<1 попит є нееластичним.

Еластичність пропозиції це ступінь кількісної зміни пропозиції у відповідь на зміну ціни даного товару. Міра еласти­чності пропозиції її коефіцієнт:

Ріст об'єму продаж, \% Єп =    Ріст цін, \%

Якщо е„>1, пропозиція еластична. При е„=1 маємо приклад одиничної еластичності, коли процент росту об'єму продажів дорівнює проценту росту цін. Нарешті, при е„<1 пропозиція нееластична.

18. Охарактеризуйте механізм формування ринкової ціни під дією попиту і пропозиції.

Ціна ринкової рівноваги це ціна такого рівня, при якій пропозиція відповідає попиту на даний товар.

Рис. 16.3. Схема визначення ринкової ціни

З рис. 16.3 видно, що криві попиту (X)) і пропозиції (5) пере­тинаються в точці Т точці рівноваги даного ринку, де величина попиту дорівнює величині пропозиції:

 

За даного рівня ціни кількість товару, яку прагнуть придба­ти покупці, дорівнює кількості товару, яку пропонують продавці. Такий ринок знаходиться в стані рівноваги.

Однак рівновага ринку може порушуватися під дією певних факторів.

Нехай попит на товар зріс з якихось причин, це відображає крива попиту Б] (рис. 16.4).

Але ринок не здатний миттєво відреагувати на попит qn і може забезпечити поставку товару тільки в об'ємі qt. Утвориться товарний дефіцит (нестача товару), обсяг якого показує лінія ТЫ. Нестача товару підвищує ціну (до Ця нової ціни попиту), в ре­зультаті чого пропозиція збільшується, а попит зменшується до тих пір, поки не буде досягнуто рівноваги. Тепер умова рівноваги така:

 

У разі зменшення попиту на товар механізм ринку працю­вав би у зворотному напрямку. Надлишок товару почав би тис­нути на ціну вниз, тим самим підвищуючи попит і зменшуючи пропозицію, доки не було б досягнуто рівноваги.

Проте якщо хтось (наприклад, монополія чи держава) має можливість суб'єктивно впливати на процес ціноутворення (як правило, у власних інтересах), ринкова рівновага буде порушува­тися і стихійно й об'єктивно не відновлюватиметься.

 

19.  Як впливають витрати на процес формування цін?

Витрати є важливим фактором, що впливає на рівень і ди­наміку цін.

Існують два способи прийняття рішень щодо цін в залеж­ності від витрат виробництва.

При першому ціни, що встановлюються на товар, повинні бути не нижчі від фактичних витрат плюс середня норма прибут­ку. Такий взаємозв'язок витрат і цін називається прямим (рис. 16.5, а).

а)         -^^^^^^^^ .^^^^^^^^^Г

„          +     Прибуток            =          Піна товару

Витрати

 

б)

Пін а това­ру

Витрати

Мінімізація витрат

Прибуток

 

Рис. 16.5. Прямий (а) і обернений (б) взаємозв'язок витрат

і цін товару

На практиці частіше застосовується другий спосіб. При цьому фірми діють у зворотному напрямі. Виходячи з рівня дію­чих на ринку цін приймається рішення про виробництво товарів з витратами, які відповідали б цій ціні, а потім починається по­шук шляхів зниження витрат з метою збільшення прибутку і створення резервів на майбутнє. Такий взаємозв'язок витрат і цін називається оберненим (рис. 16.5, б).

 

20.       Як впливає конкуренція на ціни?

Характер і ступінь впливу конкуренції на процес ціноутво­рення залежить від типу ринкового середовища. Розрізняють чо­тири типи ринків:

а)         ринок чистої конкуренції, який характеризується мно- жиною покупців і продавців, які не в змозі впливати на ціну. Ці- нова політика на такому ринку проста ціна встановлюється ри- нком, і виробник використовує її;

б)         ринок монополістичноїконкуренції характеризується існуванням багатьох покупців і виробників, які випускають різні варіанти взаємозамінної продукції. Зміна цін товару конкретного підприємства може відбуватися тільки шляхом досягнення пев- них переваг перед товаром конкурентів (рівень якості, зовнішнє оформлення і т.д.);

в)         олігополістичний ринок характеризується невеликою кі- лькістю виробників. Політика ціноутворення полягає в постій- них спостереженнях за змінами цін конкурентів і своєчасному реагуванні на ці зміни;

г)         ринок чистої монополії характеризується присутністю на ринку одного продавця. Політика цін визначається в кожному конкретному випадку тільки монополістом.

 

21.       Охарактеризуйте фактори, за якими виокремлюють ціни.

У системі господарювання застосовують багато видів цін, які виокремлюються за різними кваліфікаційними ознаками.

Залежно від сфери економіки всі ціни поділяються на дві великі групи: виробничі; споживчі.

За способом встановлення ціни поділяються на: дер­жавні; договірні; вільні; ввізні.

■          Залежно від відшкодування транспортних витрат ро­зрізняють такі ціни: франко-вагон-станція відправлення; фра­нко-вагон- станція призначення; франко-кордон.

Нарешті, ціни бувають: довідникові, прейскурантні, катало­гів (проспектів), торгів, біржові, аукціонів.

У чому полягає різниця між виробничими і споживчими цінами?

Виробничі ціни це ціни, за якими реалізується продукція і надаються послуги іншим підприємствам та організаціям. До них належать:

гуртові ціни;

закупівельні ціни;

кошторисні ціни;

тарифи на перевезення всіма видами транспорту та на виро­бничі послуги.

Споживчі ціни ціни на товари і послуги, що реалізуються населенню. До них належать роздрібні ціни, за якими населення купує товари у державній, колективній та приватній торгівлі.

Різновидом роздрібних цін є ціни на продукцію закладів громадського харчування, тарифи на комунальні, побутові, тран­спортні, туристичні та інші послуги, ціни на житло.

Які є види цін в залежності від відшкодування транспо­ртних витрат?

Залежно від відшкодування транспортних витрат розрізня­ють такі ціни:

франко-вагон-станція відправлення (включає витрати на доставку продукції з підприємства до станції відправлення, а також вантажні роботи);

франко-вагон-станція призначення (включає всі витра­ти, пов'язані з доставкою продукції до місця знаходження спо­живача);

франко-кордон (використовується у зовнішньо­економічних угодах і, крім транспортних витрат з доставки това­ру до відповідного кордону, включає витрати на його страхуван­ня і митні витрати).

24. Види цін, що застосовуються в міжнародній практиці.

У міжнародній практиці застосовуються такі види цін:

ціна зовнішньоторговельна ціна на експортні та імпо­ртні товари, рівень якої формується на світовому ринку;

ціна фактурна ціна закупівлі та продажу товару зале­жить від умов укладеної угоди між імпортером та експортером;

ціна СІФ ціна в зовнішньоторговельній діяльності, що включає вартість товару, транспортні витрати та страхування ва­нтажу;

ціна ФОБ конкретна ціна у зовнішній торгівлі, яка включає вартість товару та всі витрати експортера на доставку в порт відправлення.

 

24.   Які існують методи ціноутворення?

За ринкових умов господарювання можуть застосовуватися такі методи ціноутворення:

Метод "витрати + прибуток", за яким ціна (Ц) об­числюється за формулою:

Ц _ С + Пр,

де С собівартість продукції; Пр величина прибутку в ці­ні. Прибуток визначається у відсотках до собівартості.

Отримання цільової норми прибутку метод ціноут­ворення, орієнтований на витрати і цільову норму прибутку. При цьому використовується концепція беззбитковості і при встанов­ленні ціни враховується залежність загальних витрат і виручки від обсягу продажу:

ц                      с      +     Спост + Прзаг

Ц         Сзмін + £

де Сзмін величина змінних витрат на одиницю продукції; Спост постійні витрати на дану продукцію за певний період (рік); Прзаг - загальна сума прибутку, яка має бути одержана за той же період від продажу продукції; ()н обсяг продажу проду­кції в натуральних одиницях.

Метод оцінки споживчої вартості передбачає оцін­ку споживчого ефекту, який одержує споживач від використання товару.

Пропорційне ціноутворення метод, при якому фір­ми виходять не стільки з власних витрат, оцінки споживчої вар­тості чи попиту, скільки із цін конкурентів. При цьому методі (його ще називають "за рівнем конкуренції") ціна встановлюєть­ся як функція цін на аналогічну продукцію конкурентів, тобто:

Ц = / (Ці, Ц2, ...Ц„)

Метод швидкого повернення витрат використову­ється з метою активного продажу великих обсягів продукції і швидкого повернення вкладених коштів. Така поведінка може зумовлюватися невпевненістю виробників у тривалому успіху їхньої продукції на ринку.

Існує ще ряд інших методів ціноутворення, але при викори­станні будь-якого з них надалі ціна коригується, використовуєть­ся ряд знижок і доплат до ціни.