Материал: Фінанси - Навчальний посібник (Романенко О.Р.)


3.2. фінансовий механізм і його елементи

Завдання фінансової політики реалізуються через фінан­совий механізм.

Фінансовий механізм сукупність форм, методів і важелів фінансового впливу на соціально-економічний розвиток суспільства.

Складовими елементами фінансового механізму є фінансове планування й прогнозування, управління фінансами, фінан­совий контроль, фінансове забезпечення, фінансове регулю­вання, фінансові норми, нормативи, ліміти, резерви, стимули й санкції, фінансове законодавство (рис. 3.1).

Функціонування фінансового механізму відбувається в різних сферах і ланках фінансових відносин. Звідси складовими частинами фінансового механізму є: фінансовий механізм комерційних підприємств, фінансовий механізм некомерційних організацій і установ, страховий механізм, механізм функціонування державних фінансів та ін.

Ураховуючи, що в процесі кругообігу коштів фінансові і кредитні ресурси тісно взаємозв'язані і практично нероздільні, деякі вчені-економісти схильні розглядати єдиний фінансово-кредитний механізм.

Поєднання елементів фінансового механізму становить його "конструкцію", яка приводиться в дію встановленням кількісних параметрів кожного елемента, тобто визначення ставок і норм вилучення коштів, обсягу фондів, рівня видатків та ін. Призначення фінансового механізму в кінцевому рахунку зводиться до фінансового забезпечення і фінансового регулювання економічних і соціальних процесів у державі.

Необхідно підкреслити, що стан фінансового механізму, ступінь його довершеності залежить від удосконалення всього господарського механізму в цілому і його окремих елементів (механізму ціноутворення, економічного стимулювання, кредитного механізму та ін.). Основні напрями перебудови фінансового механізму виходять із загальних завдань економічних перетворень в Україні.

 

 

 

Фінансові методи

Фінансові норми і нормативи

Фінансові німіти і резерви

Фінансове планування

Ставки податків і неподаткових платежів

Фінансові резерви підприємств

Фінансове оперативне управління

Норми амортизаці йних відрахувань

Резервний фонд Кабінету Міністрів

Фінансовий контроль

Норми витрат в бюджетних установах

Резервні фонди місцевих рад

Фінансове забезпечення

Норми бюджетного забезпечення

Ліміти бюджетного фінансування

 

Фінансове регулюв ання

Розміри дотацій, субсидій, субвенцій

Резервні фонди комерційних банків і страхових компаній

 

Ставки заробітної плати, пенсій і стипендій

Валютні резерви національного банку

 

Податкові пільги

 

Бюджетні кредити

Відстрочки із сплати податків

 

Податкові канікули

Списання заборгованості за податками

 

Надання фінансової допомоги

 

Санкції за пору шення податкового закон одавства

Санкції за нецільове

використання бюджетних коштів

 

Пені за несвоєчасну сплату платежів

 

Зменшення або пр изу-пинення бюдже тного фінансування

 

Вилучення до бюджету коштів, використаних не за призначе нням

 

Відміна наданих пільг

Нормативно-правове забезпечення

 

Конституція України

 

Закони України

 

Постанови Верховної Ради України

 

Укази Президента

 

Постанови і розпо -рядження Кабінету Міністрів України

 

Нормативні акти Міністерств

 

Нормативні акти місцевих рад

 

3.2.1. Фінансовепланування

Вихідною складовою фінансового механізму є фінансове планування й прогнозування. За його допомогою залучаються інші структурні елементи фінансового механізму, такі як фінансові показники, норми і нормативи, ліміти, резерви, фінансові стимули.

У процесі фінансового планування й прогнозування визначаються обсяги фінансових ресурсів, які створю­ватимуться в державі в цілому, обсяги ресурсів, що зосереджуватимуться й розподілятимуться через бюджетну систему й інші фінансові інститути, а також тих, які перебуватимуть у розпорядженні підприємницьких структур і населення.

Фінансове планування діяльність зі складання планів формування, розподілу і використання фінансових ресурсів на рівні окремих суб'єктів господарювання, їх корпоративних об'єднань, галузевих структур, територіально-адміністра­тивних одиниць, країни в цілому.

Об'єктом фінансового планування є фінансові ресурси, що утворюються в процесі розподілу і перерозподілу ВВП, а результатом різні види фінансових планів і прогнозів.

Фінансовий план це план формування і використання фінансових ресурсів.

За чинною практикою всі фінансові плани поділяються на дві великі групи зведені та індивідуальні. У свою чергу, зведені фінансові плани поділяються на загальнодержавні, плани окремих господарських об'єднань (промислово-фінансових груп, концернів, асоціацій тощо) і територіальні. Індивідуальні це фінансові плани окремих суб'єктів господарювання.

Фінансові плани мають форму балансу, тобто прибуткові й видаткові розділи. Фінансовий план тільки тоді має практичне значення, коли існує збалансованість прибуткової й видаткової частини. Тому фінансовий баланс і фінансовий план поняття тотожні.

До фінансових балансів включаються:

баланси доходів і витрат підприємств, організацій, установ усіх форм власності;

баланси доходів і витрат об'єднань, концернів, асоціацій, міністерств, відомств, державних комітетів;

баланси доходів і витрат бюджетних установ;

баланси фінансових ресурсів областей, районів, міст;

державний бюджет та місцеві бюджети;

баланс фінансових ресурсів і витрат держави;

фінансові баланси окремих фінансових інститутів;

баланс грошових доходів і витрат населення;

платіжний баланс.

За тривалістю дії розрізняють:

перспективні фінансові плани (складаються на період понад один рік);

поточні (складаються на один рік);

оперативні (складаються на квартал, місяць). Діяльність, пов'язана зі складанням кожного фінансового

плану, передбачає виконання певних видів робіт із вико­ристанням відповідних методів, а саме: нормативного, розрахунково-аналітичного, балансового і методу економіко-математичного моделювання.

Суть нормативного методу фінансового планування полягає в тому, що під час розрахунку фінансових показників за основу беруться фінансові норми і нормативи, до яких належать норми амортизаційних відрахувань, рентабельності окремих видів товарів, робіт та послуг, обігових коштів, ставки заробітної плати, норми витрачання коштів у бюджетних установах, норми відрахувань до фондів соціального призначення тощо.

Нормативний метод буде ефективним за умови, що норми і нормативи відповідають таким вимогам:

вони мають бути науково обгрунтованими;

прогресивними (тобто орієнтованими на кращий досвід);

тривалої дії;

стабільними.

Розрахунково-аналітичний метод фінансового планування грунтується на фактичних показниках фінансової діяльності у попередні звітні періоди. На основі аналізу фінансових показників за минулі роки і період, що передував перед-плановому року, встановлюється вихідна база планування. Потім визначаються фактори, які можуть вплинути на фінансову діяльність у плановий період, розраховуються індекси та коефіцієнти їх впливу. На основі базових показників, а також коефіцієнтів, що характеризують зміни умов діяльності, розраховуються фінансові показники на плановий період. Це досить трудомісткий метод і потребує значної аналітичної роботи, проте на сьогодні його застосування є найреальнішим.

Балансовий метод у фінансовому плануванні передбачає відповідність видатків джерелам їх покриття та ув'язку всіх розділів фінансового плану, фінансових і виробничих показників, унаслідок чого досягається збалансованість плану. Нині цей метод набуває особливого значення, оскільки всі видатки підприємств залежать від зароблених ними коштів і підприємства повинні розраховувати тільки на власні над­ходження, а не на допомогу держави чи міністерства.

Досить перспективним є метод економіко-математичного моделювання. Ґрунтується він на розробленні математичної моделі фінансової діяльності підприємства або держави в плановому періоді. Цей метод дає змогу розрахувати кілька варіантів плану за допомогою змінних вхідних показників і знаходити оптимальні рішення.

Розглянемо більш детально деякі види фінансових планів.

Баланс доходів і витрат підприємства це індивідуальний поточний фінансовий план, розраховується на рік з розбивкою по кварталах. Індивідуальні фінансові плани різняться між собою залежно від форм власності, видів діяльності, типу організацій, методів управління. Різним є, насамперед, перелік джерел доходу й напрямків використання фінансових ресурсів. Нині, коли підприємствам надана самостійність у плануванні, вони можуть складати фінансовий план в будь-якій довільній формі, яку вони вважають для себе найбільш прийнятною. Враховуючи зміни в бухгалтерському обліку і фінансовій звітності, які відбулися з введенням національних стандартів (положень) бухгалтерського обліку, баланс доходів і витрат підприємства може включати надходження і витрати по основній діяльності, фінансових операціях, іншій звичайній діяльності та надзвичайних подіях. Окремими розділами можуть бути виділені взаємовідносини з бюджетом та позабюджетними фондами і взаємовідносини з кредитною системою.

Платіжний календар це оперативний фінансовий план. Головна мета його складання спрогнозувати фінансовий стан підприємства на певну дату, на відміну від балансу доходів і видатків, який складається на певний період.

При складанні платіжного календаря обов'язково врахо­вуються: строки виплати заробітної плати, внесення податків та здійснення інших платежів, розрахунків з постачальниками і споживачами; стан дебіторської і кредиторської заборгованості та ін. Тобто, у платіжному календарі показується увесь грошовий оборот за певний проміжок планового періоду, що дає можливість фінансовим службам підприємства виявити недостатність коштів і визначити відповідні заходи для запобігання фінансовим ускладненням.

Для вирішення виробничих та комерційних завдань, які потребують вкладання коштів, необхідною є розробка бізнес-плану плану реалізації певного проекту або угоди. Це не суто фінансовий план, але він містить фінансовий розділ, в якому наводиться розрахунок фінансових показників, таких як затрати, прибуток, рентабельність, термін окупності затрат. Бізнес-плани обов'язково складаються у випадках приватизації підприємства, продажу контрольного пакета акцій іноземному інвестору, при створенні спільних підприємств за участі держави. Крім того, кредитні установи, надаючи довгостро­кові кредити вимагають подання підприємствами бізнес-планів для обгрунтування термінів і джерел повернення позики.

Кошториси доходів і видатків складають установи соціальної сфери, передусім бюджетні організації.

Види кошторисів:

індивідуальні (єдиний кошторис доходів і видатків) це фінансові плани окремих бюджетних установ;

загальні кошториси складаються за однотипними бюд­жетними установами, господарське обслуговування яких здійснюється централізовано, або за однотипними малими установами (клуби, бібліотеки тощо);

 

кошториси на проведення централізованих заходів (змагань, конкурсів, олімпіад);

зведені це зведені воєдино індивідуальні кошториси однотипних установ і кошториси на проведення централі­зованих заходів.

Єдиний кошторис доходів і видатків установи складається з таких розділів: бюджетні асигнування, інші кошти та видатки за рахунок перевищення доходів над видатками спеціальних та інших позабюджетних коштів. Кожний з цих розділів кошторису поділяється на доходну та видаткову частину.

У доходній частині єдиного кошторису доходів і видатків визначаються планові обсяги бюджетних асигнувань, а також надходження з інших джерел (плата за навчання, за лікування, орендна плата, плата за проживання в гуртожитку тощо). Загальна сума доходів установи, відповідно до якої формується видаткова частина кошторису, визначається з урахуванням залишків коштів на початок планового періоду спеціальних та інших позабюджетних фондів.

У видатковій частині єдиного кошторису зазначається загальна сума витрат установи з розподілом їх за категоріями видатків економічної класифікації, а також з встановленням витрат, які планується профінансувати за рахунок інших (позабюджетних) надходжень. Основні статті видатків: зарплата працівникам бюджетних установ; нарахування на заробітну плату; придбання предметів постачання і матеріалів; оплата послуг з утримання установи; відрядження; оплата комунальних послуг та енергоносіїв, капітальні та інші видатки.

Бюджети, як фінансові плани на рівні держави або її окремих територіальних підрозділів, завжди мають дві частини дохідну і видаткову. Дохідна частина включає надходження податків і обов'язкових зборів, неподаткові платежі. У видатковій частині вказуються напрямки витрачання бюд­жетних коштів, які визначаються бюджетною політикою, а також чинним порядком розмежування видатків між окремими бюджетами.

Особливістю Державного бюджету як основного фінан­сового плану держави є те, що він єдиний має силу закону. Щорічно Верховна Рада України ухвалює Закон України про Державний бюджет, в якому затверджує:

суми доходів Державного бюджету України;

суми видатків Державного бюджету України;

граничний розмір дефіциту Державного бюджету України та джерела його покриття;

суми дотацій і субвенцій місцевим бюджетам.

Баланс фінансових ресурсів і витрат держави склада­ється з метою визначення обсягів фінансових ресурсів, що створюються в усіх секторах економіки, напрямків їх вико­ристання, збалансування доходів і витрат держави. Крім того, за допомогою цього фінансового плану перевіряється обгрун­тованість розрахунків показників державного бюджету, платіжного балансу, балансу доходів і витрат населення, встановлюються можливості фінансового забезпечення показ­ників прогнозу економічного і соціального розвитку держави.

У розділі "Доходи" зазначаються надходження всіх видів фінансових ресурсів: прибуток, податки, амортизаційні відрахування, внески в державні цільові фонди, доходи від зовнішньоекономічної діяльності, приріст довгострокових вкладень населення, доходи від приватизації, іноземні кредити тощо.

У розділі "Витрати" вказуються напрямки витрачання централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів -витрати на розвиток економіки, на соціальні гарантії населенню, державні дотації, утримання соціально-культурних установ, на оборону, управління, зовнішньоекономічну діяльність, на виплату пенсій, обслуговування державного боргу та ін.

Відмінність балансу фінансових ресурсів і витрат держави від зведеного бюджету полягає в тому, що, крім централізованих фінансових ресурсів, які мобілізуються через бюджетну систему, в ньому відображаються і децентралізовані фінансові ресурси, які зосереджуються у розпорядженні підприємств, організацій, установ, приріст довгострокових вкладів населення, ресурси централізованих фондів цільового призначення (крім тих, які увійшли до складу бюджету).

Баланс фінансових ресурсів це фінансова програма прогнозу економічного і соціального розвитку держави. Державний бюджет конкретизує цю програму в адресному, територіальному, галузевому розрізах.

Баланс фінансових ресурсів і витрат території це документ, який відображає створення й використання фінансових ресурсів у межах даного адміністративно-територіального утворення. Основне завдання балансу полягає в тому, щоб відобразити: весь обсяг фінансових ресурсів, які створюються й використовуються на відповідній території, у всіх секторах економіки незалежно від підпорядкування, відомчої належності господарських суб'єктів; обсяг фінансових ресурсів, що акумулюються й перерозподіляються бюджетом даного територіального утворення; взаємовідносини бюджету території з бюджетами вищого рівня.

У процесі фінансового планування й прогнозування розраховуються відповідні фінансові показники абсолютні або відносні величини, які характеризують створення й використання фінансових ресурсів в економіці держави, її фінансове становище, результати господарської діяльності підприємницьких структур, рівень доходів населення, розподіл і перерозподіл валового внутрішнього продукту за допомогою фінансів.

До зведених фінансових показників належать: загальний обсяг фінансових ресурсів, обсяги доходів і видатків бюджету, обсяг грошових нагромаджень в економіці держави тощо. Зведені показники складаються з індивідуальних. Так, зведений показник доходів бюджету можна деталізувати за такими показниками: платежі населення, підприємницьких структур, неподаткові надходження тощо.

Фінансове планування і прогнозування є функціональним елементом управлінської діяльності.

Управління фінансами це процес управління формуванням і використанням фондів фінансових ресурсів на рівні держави, підприємницьких структур, інших гос­подарських об'єднань і громадян, якщо вони здійснюють фінансові операції, за допомогою специфічних прийомів і методів.

В управлінні фінансами виділяють об'єкти і суб'єкти управління. Об'єктом витупають централізовані і децентра­лізовані фонди фінансових ресурсів, що створюються і використовуються в усіх ланках фінансової системи.

Суб'єкти управління держава (в особі законодавчих і виконавчих, в тому числі фінансових органів), фінансові служби підприємств, організацій, установ, міністерств і відомств.

При виконанні фінансових планів виникає потреба в оперативному управлінні фінансами як діяльності, пов'язаній із необхідністю втручання в розподільні процеси з метою ліквідації диспропорцій, подолання недоліків, своєчасного перерозподілу коштів, забезпечення досягнення запланованих результатів.

У світовій теорії і практиці широкого визнання набув фінансовий менеджмент як наука про управління грошовими потоками. Зміст фінансового менеджменту визначається функціями управління: розробка стратегії, планування тактики реалізації стратегії, організація виконання розроблених планів, облік і контроль.

Фінансовий менеджмент має свою внутрішню багаторівневу структуру, яка включає бюджетний менеджмент, фінансовий менеджмент у підприємницьких структурах, податковий менеджмент тощо.

3.2.2.Фінансовийконтроль

Фінансовий контроль як одна із функцій управління фінансами являє собою особливу діяльність щодо перевірки формування й використання фондів фінансових ресурсів у процесі створення, розподілу та споживання валового внутрішнього продукту з метою оцінювання обгрунтованості й ефективності прийняття рішень і результатів їх виконання.

З визначення сутності фінансового контролю випливає, що його об'єктом є процеси формування й використання фондів фінансових ресурсів. Суб'єкт контролю це носій контрольних функцій щодо об'єкта контролю. Він, як правило, визначається законодавством держави, нормативно-правовими актами суб'єктів фінансової діяльності. Види, форми і методи фінансового контролю представлені на рис. 3.2.

Найважливіші принципи фінансового контролю:

незалежність;

гласність;

превентивність (попереджувальний характер);

дієвість;

регулярність;

об'єктивність;

всеохоплюючий характер.

Залежно від суб'єктів, які здійснюють контроль, розрізняють такі види фінансового контролю: державний, відомчий (внутрішньокорпоративний), внутрішньогосподарський, гро­мадський і аудиторський (незалежний). Державний фінансовий контроль об'єднує загальнодержавний і муніципальний контроль.

Основна особливість загальнодержавного контролю полягає в тому, що він є позавідомчим, проводиться стосовно будь-якого суб'єкта незалежно від його відомчої належності і підпорядкування. Цей контроль здійснюється державними органами законодавчої і виконавчої влади і спеціальними державними органами контролю (рис. 3.3.).

ФІНАНСОВИЙ КОНТРОЛЬ

 

Види

Залежно від вза ємовідносин суб'єкта й об'єкта контр олю

зовнішній;

внутрішній

Форми

попередній (превентивний);

поточний;

наступний (ре -троспективний)

Методи

ревізії;

тематична перевірка;

аналіз;

обстеження

 

Залежно від суб'єктів контролю й характеру контрольної діяльності

державний (загальнодержавний і муніципальний); відомчий (внутрішньокорпоративний); внутрішньогосподарський; громадський;

аудиторський (незалежний).

За ступенем охоплення підконтрольного об'єкта

комплексний; тематичний; повний; частковий; суцільний; вибірковий

За джерелом інформаЦії документальний;

фактичний

За Цільовою спрямован істю контрольних дій

стратегічний; тактичний

За місЦем здійснення контролю

безпосередньо на місці; дистанційний

 

Рис. 3.2. Види, форми і методи фінансового контролю

Суб'єктами загальнодержавного фінансового контролю є Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Рахункова палата, Міністерство фінансів України, Державний департамент фінансового моніторингу, Державна податкова служба, Державна контрольно-ревізійна служба, Державне казначейство України,

 

ЗАГАЛЬНИЙ КОНТРОЛЬ

СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ КОНТРОЛЬ

 

 

 

Верховна Рада

Державний департамент фінансового моніторингу

 

Кабінет Міністрів

Державна податкова служба

 

 

 

Національний банк

Державна контрольно-ревізійна служба

 

 

Рахункова палата

Державне казначейство

 

Державна митна служба

 

Міністерство фінансів

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку

 

Фонд державного майна

 

Інші органи виконавчої влади

Уповноважений орган

виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг

 

Дирекції державних позабюджетних цільових фондів

 

Рис. 3.3. Суб'єкти державного фінансового контролю в Україні

Державна митна служба України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку, Фонд державного майна України, уповноважений орган виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг, а також дирекції державних позабюджетних цільових фондів та інші центральні і місцеві органи виконавчої влади.

Верховна Рада України проводить фінансовий контроль під час визначення основних напрямів бюджетної політики, розгляду проекту державного бюджету на новий бюджетний рік, внесення змін та доповнень до затвердженого бюджету, розгляду і затвердження звіту про виконання державного бюджету за минулий бюджетний період, прийняття законо­давчих актів щодо виконання бюджету.

Контроль за витрачанням державних коштів, дотриманням норм фінансового законодавства, за реалізацією фінансової політики органами виконавчої влади покладений на спеціально створену Рахункову палату Верховної Ради України.

Важливі функції у фінансовому контролі виконує Кабінет Міністрів України. Від уряду фінансовий контроль здійснюють Міністерство фінансів, Державна контрольно-ревізійна служба і Державне казначейство, а також Державна податкова служба України, яка була відокремлена від Міністерства фінансів і набула статусу окремого міністерства. Кожний з цих органів фінансового контролю має свої функціональні обов'язки і завдання.

Міністерство фінансів має право брати участь у здійсненні контролю за дотриманням інтересів держави в управлінні державними корпоративними правами; здійснювати у межах своїх повноважень контроль за додержанням суб'єктами підприємницької діяльності законодавства, що регулює питання видобутку, виробництва, використання і реалізації дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, проводити в установленому порядку перевірки щодо операцій з дорогоцінними металами і дорогоцінним камінням; здійснювати фінансовий контроль за діяльністю агентів, що мають свідоцтво на проведення державних грошових лотерей, а також проводити у міністерствах, інших центральних та місцевих органах виконавчої влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, в установах банків та інших фінансово-кредитних установах усіх форм власності перевірки фінансово-бухгалтерських документів, звітів, планів, кошторисів та інших документів щодо зарахування, перерахування і використання бюджетних коштів.

Відповідно до Бюджетного кодексу України, з 2002 року Міністерство фінансів разом з Рахунковою палатою у порядку, визначеному Верховною Радою України, має здійснювати і контроль за проведенням таємних видатків.

Основні функції органів Державної контрольно-ревізійної служби щодо державного фінансового контролю полягають в здійсненні ревізій та перевірок, узагальненні їх результатів, а також в організації заходів щодо усунення та попередження фінансових порушень, і зокрема з питань:

законного, цільового і ефективного витрачання коштів бюджетів усіх рівнів та коштів державних цільових фондів;

збереження державного, муніципального і колективного майна;

достовірності бухгалтерського обліку і фінансової звітності;

цільового використання і своєчасності повернення валют­них кредитів, бюджетних та позабюджетних позичок, а також позик і кредитів, гарантованих бюджетними кош­тами;

поповнення дохідної частини бюджетів і державних цільо­вих фондів;

дотримання розрахункової дисципліни.

Для забезпечення цих напрямів роботи в органах ДКРС утворено окремі спеціалізовані підрозділи. Наприклад, в ГоловКРУ функціонує Управління контролю у сфері мате­ріального виробництва (має відділи контролю в базових галузях економіки, у сфері державної власності, у сфері змішаної форми власності і у фінансово-кредитних установах та фондах), Управління контролю у сфері послуг (має відділи контролю у сфері транспорту і зв'язку, у сфері житлово-комунального господарства та у сфері матеріальних ресурсів, будівництва, торгівлі та інвестицій), Управління контролю в агропромисловому комплексі (має відділи контролю у сфері використання природних ресурсів та екології і в аграрному секторі економіки).

У 2001 році у складі Міністерства фінансів утворено Державний департамент фінансового моніторингу, основним завданням якого визначено збір, обробку і аналіз інформації про фінансові операції, що підлягають обов'язковому фінан­совому контролю (визначені законом як значні або сумнівні) та інші операції, пов'язані з легалізацією таких доходів.

Важливість контрольних функцій Державної податкової служби в країні на чолі з Державною податковою адміністрацією України (Д11АУ) зумовлюється тим, що вона є єдиною структурою в системі виконавчої влади, що здійснює фіскальний контроль за сплатою податків. 1ри цьому податкові органи мають право здійснювати на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форми власності перевірки грошових документів, бухгалтерських книг, звітів, кошторисів, декларацій, товарно-касових книг, показників електронних контрольно-касових апаратів і комп'ютерних систем та інших носіїв інформації, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків, інших платежів.

Із контрольною функцією податкової служби пов'язані реєстрація та облік. В принципі, без належного обліку здійснення контролю в подальшому неможливе. Так, державні податкові інспекції у районах, містах без районного поділу, в районах у містах, міжрайонні та об'єднані ДНІ забезпечують облік платників податку, інших платежів, а також реєстрацію фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів, ведуть облік векселів, що видаються суб'єктами підприємницької діяльності при здійсненні операцій з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відно­синах; проводять роботу, пов'язану з обліком безгосподарного майна, майна, що перейшло за правом успадкування до держави, скарбів і конфіскованого майна та інше.

Головним завданням Фонду державного майна України в частині здійснення державного фінансового контролю є нагляд за додержанням прав держави як власника частки акцій в акціонерних товариствах, видача ліцензій посередникам щодо організації підготовки до приватизації та продажу об'єктів приватизації. Фонд має право проводити інвентаризації загальнодержавного майна, що, відповідно до державної програми, підлягає приватизації, здійснювати аудиторські перевірки ефективності його використання, а також контролювати обіг приватизаційних паперів.

Дотримання учасниками фондового ринку обов'язкових нормативів достатності власних коштів, інших показників і вимог, що обмежують ризики по операціях з цінними паперами та дотриманням емітентами і операторами умов їх продажу (розміщення) на ринку здійснює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку.

Уповноважений орган виконавчої влади у сфері регулю­вання ринків фінансових послуг здійснює контроль за досто­вірністю інформації, що надається учасниками ринку фінан­сових послуг, і має повноваження на проведення моніторингу руху капіталу в Україну та за її межі через ринки фінансових послуг. Для забезпечення своїх функцій уповноважений орган має право інспектувати фінансові установи, зокрема банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, інвестиційні фонди тощо.

Утвердження правових засад місцевого самоврядування і розширення сфери відповідальності територіальних громад за вирішення місцевих справ дають підстави виділити у складі державного фінансового контролю муніципальний контроль. Це контроль органів місцевого самоврядування, який здійснюють органи представницької та виконавчої влади місцевих Рад через відповідні комісії і місцеві фінансові органи.

Об'єктом муніципального фінансового контролю є місцеві бюджети, цільові фонди, господарсько-фінансова діяльність підприємств і організацій комунальної власності. Забезпечення стабільних фінансових основ місцевої влади і фінансової автономії місцевого самоврядування сприяють подальшому розвиткові муніципального фінансового контролю. До речі, сам термін "муніципальний" у перекладі з латинської означає "беру на себе тягар".

Суб'єктами відомчого фінансового контролю є контрольно-ревізійні служби галузевих міністерств, відомств та інших вищих органів управління. Відомчий фінансовий контроль поширюється на підвідомчі підприємства, організації та установи. До функцій відомчого фінансового контролю належать: перевірка законності господарських і фінансових операцій; контроль за використанням матеріальних і фінансових ресурсів; перевірка збереження грошових коштів і матеріальних цінностей; правильність постановлення бухгалтерського обліку, а також достовірність бухгалтерської звітності; проведення перевірок на підвідомчих підприємствах і в організаціях.

Внутрішньогосподарський фінансовий контроль прово­диться економічними службами підприємств, організацій, установ (бухгалтерія, фінансовий відділ тощо), а на приватних підприємствах їх власниками. Об'єкт контролю господарська і фінансова діяльність самого підприємства та його струк­турних підрозділів. Безпосередньо на головного бухгалтера покладена відповідальність за правильну організацію бухгалтерського обліку, своєчасне складання бухгалтерської звітності, правильне і своєчасне перерахування платежів у бюджет і централізовані цільові державні фонди, за цільове й ефективне використання бюджетних асигнувань. В акціонер­них підприємствах внутрішньогосподарський контроль проводять контрольно-ревізійні комісії.

Громадський фінансовий контроль здійснюють громадські організації (партії, рухи, профспілкові організації). Він може проводитись групами спеціалістів, які створюються при комітетах Верховної Ради, комісіях Рад народних депутатів, а також безпосередньо на підприємствах.

Аудит це незалежний фінансовий контроль, заснований на комерційних засадах. У 1993 р. в Україні був прийнятий Закон "Про аудиторську діяльність", який визначає правові засади здійснення аудиторської діяльність і спрямований на створення системи незалежного фінансового контролю з метою захисту інтересів власника. Закон визначає аудит як перевірку публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних доку­ментів та іншої інформації щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству та встановленим нормативам.

Аудиторська перевірка здійснюється незалежними особами - аудиторами або аудиторськими фірмами.

Аудит може бути обов'язковим та ініціативним.

Обов'язковий аудит передбачений законодавством для певного переліку підприємств і організацій, зокрема: банків, інвестиційних фондів, інвестиційних компаній, інших небанківських фінансових установ, які здійснюють залучення коштів громадян або залучення чи торгівлю цінними паперами (крім операцій з випуску (емісії) власних корпоративних прав), бірж, страхових компаній, кредитних спілок, недержавних пенсійних фондів.

Аудиторські перевірки можуть також проводитись з ініціативи керівництва або власників підприємства, його засновників, акціонерів.

Крім проведення контрольної роботи, аудиторські послуги можуть надаватися у вигляді консультацій з питань організації бухгалтерського обліку, проведення фінансово-господарської діяльності відповідно до чинного законодавства, у тому числі податкового. Аудиторські фірми це комерційні організації, і тому всі свої послуги вони виконують за плату, розмір якої обумовлюється в договорі між замовником і аудиторською організацією.

Перед аудиторами ставляться високі професійні вимоги. Так, аудитор повинен мати кваліфікаційний сертифікат, який засвідчує його кваліфікаційну придатність, а також ліцензію -тобто дозвіл на заняття аудиторською діяльністю. Серти­фікацію і ліцензування аудиторської діяльності в Україні здійснює Аудиторська палата.

Під час проведення перевірок аудитори самостійно визна­чають форми і методи аудиту на підставі чинного законо­давства, існуючих норм і стандартів, умов договору із замовником, професійних знань та досвіду. Аудитори мають право отримувати всі необхідні документи для проведення перевірок, а також пояснення до них. Крім того, можуть перевіряти наявність грошових коштів, майна, інших цінностей.

Поряд з цим аудитори зобов'язані належним чином надавати аудиторські послуги, повідомляти власників, замовників про виявлені недоліки ведення бухгалтерського обліку і звітності, зберігати в таємниці інформацію, отриману під час аудиту.

З метою забезпечення об'єктивності й неупередженості в проведенні аудиторських перевірок чинним законодавством забороняється проведення таких перевірок аудитором, який має власні майнові інтереси, прямі родинні стосунки з керівництвом суб'єкта господарювання, що перевіряється, або є членом керівництва, засновником чи працівником (те саме -стосовно дочірніх підприємств, філій).

Результати проведення аудиторської перевірки оформля­ються аудиторським висновком, який є офіційним документом і має бути засвідчений підписом та печаткою аудитора або аудиторської фірми. У ньому повинен бути зроблений висновок стосовно достовірності звітності підприємства, її повноти і відповідності чинному законодавству та нормативам бухгал­терського обліку фінансово-господарської діяльності.

Залежно від часу проведення виділяють такі форми фінансового контролю:

-           попередній, що проводиться до здійснення фінансових операцій;

-           поточний, що проводиться у процесі фінансових операцій (перерахування податків, зборів, утворення фондів грошо­вих коштів, здійснення виплат та ін.);

-           наступний, що проводиться після закінчення певних періодів, за підсумками місяця, кварталу, року.

Методи фінансового контролю, як конкретні способи і прийоми його проведення, включають ревізії, тематичні перевірки, обстеження, безперервне відстежування фінан­сової діяльності.

Ревізія це метод документального контролю за фінан­сово-господарською діяльністю підприємства, установи, організації, дотриманням законодавства з фінансових питань, достовірністю обліку і звітності, спосіб документального викриття недостач, витрат, привласнень та крадіжок коштів і матеріальних цінностей, попередження фінансових злов­живань.

Ревізії бувають:

комплексні, що охоплюють усі сторони діяльності підприємства:

часткові (охоплюють лише її окремі сторони);

тематичні (одночасно проводяться в однотипних установах з певного переліку питань);

планові і позапланові;

суцільні й вибіркові (залежно від повноти залучення доку­ментів).

Перевірка здійснюється з метою докладного вивчення окремих ділянок фінансово-господарської діяльності підпри­ємства, установи, організації або їх підрозділів.

Обстеження ознайомлення на місці з окремими ділян­ками фінансової роботи, в процесі якого виявляються її позитивні і негативні сторони. Характерним для обстеження є зіставлення фактичного стану справ з нормативним.

Необхідною умовою забезпечення ефективності фінан­сового контролю є оптимальність і системність дій контро­люючих органів. Іншими словами, фінансовий контроль не може бути ефективним, якщо він не охоплює всіх сфер обігу фінансових ресурсів. В Україні ж фактично поза його межами перебувають кошти, що залишаються у розпорядженні суб'єктів підприємницької діяльності при наданні їм подат­кових пільг, дотримання соціальних гарантій працівників та інше. Для того, щоб правова база фінансового контролю відповідала потребам розвитку економіки і рівню розвинутих країн, назріла необхідність розробки концепції вдосконалення державного фінансового контролю і прийняття Закону України "Про фінансовий контроль в Україні".

Поряд із закріпленням правових рамок діяльності конт­ролюючих органів потрібні і строгі професійні параметри, обов'язкові для тих, кого перевіряють, і тих, хто перевіряє. У розвинутих країнах професійні вимоги до контролю фіксуються в стандартах, які розробляються компетентними організаціями і спеціалістами в межах чинного законодавства. В Україні контрольна діяльність також повинна проводитись у відповідності з регламентом системою процедур контролю, які мають бути стандартизовані з метою забезпечення однотипного розуміння і використання як контролюючими органами, так і підконтрольними суб'єктами.

3.2.3. Фінансові важелі

важливими елементами фінансового механізму є фінансові норми, нормативи, ліміти, резерви, стимули їх ще називають фінансовими важелями.

Фінансові норми умовно поділяють на чотири групи. До першої належать норми, що централізовано затверджуються органами законодавчої та виконавчої влади: ставки і мінімальний розмір заробітної плати, розмір стипендій, ставки податків, зборів і відрахувань.

До другої групи належать норми, що грунтуються на матеріальних потребах. Це норми витрат на харчування в дошкільних та інших закладах освіти й охорони здоров'я, норми витрат на медикаменти, освітлення, опалення тощо.

Третю групу складають норми, що визначаються міні­стерствами та іншими центральними органами виконавчої влади. Це, зокрема, норми значної частини витрат бюджетних установ.

Четверту групу складають норми і нормативи, що харак­теризують пропорції економічного та соціального розвитку. На сьогодні ця група найменш досліджена.

Одним з напрямів впливу держави на темпи суспільного відтворення є встановлення норм амортизаційних відрахувань, визначення методів нарахування амортизації, застосування прискореної амортизації з метою сприяння розвитку науково-технічного прогресу. При цьому особливого значення набуває наукове обгрунтування розмірів норм амортизації тому що, як їх значне збільшення, так і зменшення має негативні наслідки.

Звичайно, що серед всіх фінансових важелів особливе місце займають податки і збори з допомогою яких держава мобілізує кошти для виконання покладених на неї функцій, а також впливає на підприємницьку діяльність, сприяє інвестиційній активності, визначає пропорції нагромадження і споживання, забезпечує раціональне використання обмежених природних ресурсів тощо.

Ліміти є певним обмеженням на витрати в інтересах держави, підприємця або громадянина. Резерви мають нейтралізувати вплив непередбачуваних факторів, що можуть виникнути у майбутньому. Основні методи формування фінансових резервів:

бюджетний (створення у складі кожного бюджету резерв­ного фонду);

-           галузевий (створення резервів на рівні міністерств, галузей, відомств);

-           госпрозрахунковий (формування фінансових    резервів підприємств, організацій, установ);

-           страховий (утворення фондів страхових організацій). Фінансові   стимули   припускають   застосування   як

матеріального заохочення, так і економічних санкцій.

До стимулів належать заохочувальні фонди, які утворю­ються з прибутку, бюджетне фінансування ефективних напрямів розвитку народного господарства (в тому числі дотації підприємствам, діяльність яких має важливе значення для економіки), фінансування за рахунок державних коштів державних програм, структурної перебудови економіки, підготовки і підвищення кваліфікації кадрів, науково-дослідних робіт, природоохоронних заходів. Але в умовах недостатності централізованих фінансових ресурсів обсяг коштів, що направляються на задоволення вказаних потреб, обмежений.

Заохочувальні фонди з прибутку підприємств створюють необхідні стимули для досягнення кращих результатів господарювання, тому що саме ці фонди є головним джерелом коштів для матеріального стимулювання працюючих, задо­волення соціальних потреб та виробничого розвитку. Виз­начення пріоритетності тих чи інших напрямків використання чистого прибутку є виключно внутрішньою справою самих підприємств.

Спеціальні фінансові пільги також сприяють створенню сприятливих умов для окремих господарських суб'єктів і застосовуються переважно у вигляді повного або часткового звільнення від податків, застосування диференційованих ставок оподаткування, виключення певних сум з оподат­ковуваних доходів, надання права на проведення прискореної амортизації. Одночасно ринковий механізм передбачає створення для всіх підприємницьких структур рівних умов для діяльності, і тому перелік пільг в оподаткуванні не повинен бути значним.

У фінансових важелях важливе місце займають фінансові санкції як особливі форми організації фінансових відносин, покликані посилити матеріальну відповідальність суб'єктів господарювання у виконанні взятих зобов'язань (договірних умов, сплати податків і зборів тощо). В умовах ринку роль фінансових санкцій значно зростає. Найбільш розповсюд­женими серед них є штраф і пеня.

Штраф це міра матеріального впливу на винних у порушенні законодавства, угод або діючих правил. Накла­дається, як правило, в твердій грошовій сумі.

Пеня застосовується при несвоєчасному виконанні грошо­вих зобов'язань і нараховується за кожен день прострочення. Розмір пені встановлюється в процентах від суми простро­ченого платежу.

 

3.2.4. Правові засади організації фінансових відносин

Для нормального функціонування фінансового механізму, а в його складі фінансових методів і важелів, необхідне відповідне їх нормативно-правове забезпечення. Насамперед це Конституція України, велика кількість законів, а також підзаконних нормативно-правових актів.

Закони приймаються найвищим законодавчим органом -Верховною Радою України, є обов'язковими до виконання, мають вищу юридичну силу відносно інших нормативних актів. Фінансове законодавство охоплює усі сфери і ланки фінансової системи й усі форми і методи фінансової діяльності, які підлягають правовій регламентації. Так, фінансову діяльність суб'єктів господарювання регламентують такі закони: "Про власність", "Про підприємництво", "Про під­приємства в Україні", "Про господарські товариства", "Про лізинг" та інші.

Правовідносини у бюджетній сфері регулюються Бюджет­ним Кодексом України та Законом України "Про Державний бюджет України" на відповідний бюджетний рік. Бюджетним Кодексом визначаються засади бюджетної системи України, її структура, принципи, правові норми функціонування, основи бюджетного процесу і міжбюджетних відносин та відпові­дальність за порушення бюджетного законодавства.

Правові та організаційні засади здійснення податкової політики і функціонування податкової системи в Україні визначені в Законах "Про систему оподаткування в Україні" та "Про державну податкову адміністрацію в Україні". Ці законодавчі акти визначають систему податків в Україні, а

також апарат державної виконавчої влади, що здійснює податкову політику й організовує справляння податків, зборів і платежів у розпорядження держави.

Законодавчо врегульовані також фінансові відносини у сфері фінансового ринку, страхування, міжнародних фінансів.

Підзаконні нормативно-правові акти приймаються компе­тентними державними органами на підставі чинних законів та на їх виконання. До таких документів належать Укази Президента України, Постанови Кабінету Міністрів, інструк­ції, накази міністерств, міжнародні договори, ратифіковані Верховною Радою України, тощо.

Досвід розвитку економіки в умовах ринку в багатьох зарубіжних країнах підтверджує, що стабільність економічного зростання й підвищення суспільного добробуту потребують постійного вдосконалення фінансового механізму в кожній із його складових.

[7]

Кашрхтнй аиишанняі

 

 

 

Подпись: 1. У ^ому полягає сутність фінансової
2.	Ягііїї^ типифінансовоїполітики?
3.	Яким чином фінансова політика впливає на соціально-економічний розвиток суспільства?
4.	Якісклад°віфінансовоїполітики?
6.	ЯкГМУвІД—нЯифнансЯв^ЄРрапсову
тактику?
7.	Щотакефінансовиймеханізм?
8.	Які складові елементи фінансового механізму?
9.	Яким чином фінансовий механізм сприяє реалізаціїзавданьфінансовоїполітики?

10.	У чому сутність і завдання фінансового
11.	Що являють собою індивідуальні та зведені
фінансові плани?
12.	Які існують методи фінансового планування?
13.	З якою метою складається баланс фінансових
ресурсівівитратдерЖави?
14.	Щоявляютьсобоюфінансовінорми,


16.	В чому призначення фінансового контролю?
17.	Якієвидифінансовогоконтролю?
18.	Які використовуються форми і методи
19(фВачн)со^^ооГс,обклоин.торсотлію;у?диторськог^