Материал: Фінанси - Навчальний посібник (Романенко О.Р.)


6.3. елементи системи оподаткування

Оволодіння основами податкової теорії вимагає чіткого й точного розуміння податкової термінології, тобто понять, які заведено називати елементами податку. До таких понять належать: об'єкт податку, або податкова база, суб'єкт (платник) податку, джерело податку, одиниця оподаткування, ставка податку, податкова квота.

Об'єкт податку вказує на те, що саме оподатковується (дохід, земля, транспортний засіб тощо). Назва податку майже завжди походить від об'єкта оподаткування. У фіскальній термінології об'єкт оподаткування ще називають податковою базою.

Суб'єкти оподаткування це особи (юридичні або фізичні), на яких покладено обов'язки сплачувати, утримувати та перераховувати податки до бюджету. Платника податку треба відрізняти від справжнього носія податку (кінцевого споживача) особи, на яку податок припадає наприкінці усіх процесів перекладання.

Джерелом податку називають дохід, з якого платник сплачує податок. Джерело сплати може бути безпосередньо пов'язане з об'єктом оподаткування (коли оподатковується сам дохід або майно, що приносить дохід), а може і не мати стосунку до об'єкта оподаткування (наприклад, податки на майно і землю, які перебувають в особистому користуванні і не приносять доходу їх власникам). Податок може сплачуватись із доходу (незалежно від джерел його отримання), або капіталу (майна), коли для покриття податку доводиться витрачати його частку.

Одиницею оподаткування (або масштабом вимірювання) є одиниця виміру (фізичного чи грошового) об'єкта оподат­кування. Фізичний вимір точніше відображає об'єкт оподат­кування (площа земельної ділянки в га або м2, обсяг циліндра двигуна транспортного засобу в м3). Грошовий вимір може бути безпосереднім у разі оцінки доходів і опосередкованим -якщо оцінюється земельна ділянка, майно тощо.

Ставка податку це законодавчо встановлена величина податку на одиницю виміру бази оподаткування. Існують два підходи до встановлення податкових ставок: універсальний і диференційований. За універсального встановлюється єдина для всіх платників ставка, за диференційованого кілька. Диференціація ставок може відбуватися у двох напрямах. Перший у розрізі платників, коли для більшості платників виділяється основна ставка, а також знижені й підвищені ставки для окремих платників. Другий у розрізі різних характеристик і оцінок об'єкта оподаткування. За способом побудови ставки податку поділяються на тверді та процентні. Тверді ставки встановлюються у грошовому вимірі на одиницю оподаткування в натуральному обчисленні. Процентні ставки встановлюються щодо об'єкта оподаткування, який має грошовий вимір. Процентні ставки можуть бути пропорційними, прогресивними, регресивними і змішаними. Пропорційні це єдині ставки, що не залежать від розміру об'єкта оподаткування. Прогресивні це такі ставки, розмір яких зростає в міру збільшення обсягів об'єкта оподаткування. Регресивні ставки на відміну від прогресивних зменшуються в міру зростання об'єкта оподаткування. У практиці оподаткування прогресивні і регресивні ставки можуть застосовуватись як окремо, так і в поєднанні у вигляді прогресивно-регресивної і регресивно-прогресивної шкали ставок.

Податкова квота частка податку в доході платника. Вона характеризує рівень оподаткування і може бути як в абсолютному, так і у відносному вимірах. У податковій справі податкові квоти законодавчо не встановлюються.

 

6:4: Класифівація податвів

Краще з'ясувати сутність податків і їх вплив через податковий механізм на економіку можливо завдяки класифікації податків за певними ознаками:

за формою оподаткування;

за економічним змістом об'єкта оподаткування;

залежно від рівня державних структур, які встановлюють податки;

за методом справляння;

за способом утримання.

За формою оподаткування всі податки поділяються на дві групи: прямі і непрямі або опосередковані (рис. 6.1).

Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платника, який сплачує їх до бюджету держави, і обсяг таких податків залежить від розмірів об'єкта оподаткування (податкової бази). Прямі податки в своїй основі мають або особистість, або доходи, незалежно від джерел, або майно, незалежно від доходів. Виходячи з цього, прямі податки

поділяють на дві підгрупи: особисті і реальні. Різниця між ними полягає в пріоритетності платника і об'єкта оподаткування. При особистому оподаткуванні первинним явищем виступає платник, а вторинним об'єкт оподаткування. При реальних податках первинним виступає об'єкт оподаткування, а вторинним платник.

Особисті податки це податки, які встановлюються персонально для конкретного платника і залежать від його доходів (податок на прибуток, прибутковий податок, податок на промисел).

 

ЗА ФОРМОЮ ОПОДАТКУВАННЯ

 

Подпись: особистіМІ1

т

 

 

 

 

Непрямі

 

акцизи

фіксальні монополії

Прямі — —і .1

реальні

 

протекці оністське

ввізне

специ фічні

для окремих товарів

земельний

подушний

 

преферен­ційне

зрівню вальне

стати стичне вивізне

м

тран­зитне

універ сальні

проми словий

на

грошовий капітал прибут ковий

 

майновий

 

фіскальне

домовий

на спадщи­ну і дару­вання

 

ЗА ЕКОНОМІЧНИМ ЗМІСТОМ ОБ'ЄКТА ОПОДАТКУВАННЯ

на

доходи

 

на майно

І          

на витрати (споживання)

 

 

ЗА РІВНЕМ УСТАНОВЛЕННЯ

 

загально­державні

місцеві

 

Подпись: ЗА МЕТОДОМ СПРАВЛЯННЯокладні

ЗА СПОСОБОМ УТРИМАННЯ

роз кладні

 

 

           

 

біля

джерела доходів

за декла­рацією

за

платіжним повідомленням

 

Рис. 6.1. Класифікація податків 119

 

Реальні податки це податки, які передбачають оподат­кування майна, виходячи із зовнішніх ознак; платниками виступають власники цього майна незалежно від їх доходів (податок на землю, податок з власників транспортних засобів, майнові податки).

Прямі податки сприяють такому розподілу податкового тягаря, за якого більше платять ті члени суспільства, котрі мають вищі доходи. Такий принцип оподаткування більшістю економістів світу визнається найсправедливішим.

Зростання матеріального добробуту населення в другій половині XX століття в більшості країн світу дало змогу розвивати особисте оподаткування і зробити його достатньо масовим. Майже 80 відсотків надходжень від прибуткового податку з громадян припадає на населення з трудовими доходами, основу яких становить заробітна плата. Протягом останніх років є чіткою тенденція до зростання частки особистого прибуткового податку в доходах бюджетів усіх країн Європейського союзу. У країнах із розвиненою ринковою економікою особистий прибутковий податок становить від 5 до 27 відсотків від ВВП.

Разом з тим форма прямого оподаткування потребує і складного механізму стягнення податків, бо виникають проблеми обліку об'єкта оподаткування й ухилення від сплати. Тому, незважаючи на справедливість прямих податків, податкова система не може обмежуватися тільки ними. Це був би однобокий підхід, згубний для будь-якої системи.

За непрямого оподаткування об'єктом є не дохід, а витрати, оскільки податок сплачується під час купівлі товару.

Непрямі податки встановлюються в цінах товарів і послуг, їх розмір для окремого платники прямо не залежить від його доходів, причому, конкретні платники податків не завжди є їхніми носіями.

Формально непрямі податки справляються по пропорційних ставках. Кожний фактичний платник податку сплачує при купівлі товару однакову суму податку, незалежно від отримуваного доходу. Але за своєю сутністю непрямі податки регресивні, так як чим вищий дохід, тим меншою є питома вага цих податків в доході споживача і, навпаки, чим нижче дохід, тим більша питома вага даних податків. Тому непрямі податки вважаються соціально несправедливими, фіскальними.

Разом з тим непрямі податки мають низку істотних переваг:

-           ці податки сплачує багато платників і широка база оподаткування сприяє зростанню доходів бюджету;

-           простота уплати і регулярність надходження до бюджету;

-           утримання і контроль сплати непрямих податків не потребує

розширення податкового апарату;

вилучення податку на всіх етапах руху товарів сприяє рівномірному розподілові податкового тягаря між усіма суб'єктами підприємницької діяльності;

застосування нульової ставки на експортні товари сприяє збільшенню обсягу експорту та підвищенню конкурен­тоспроможності вітчизняних товарів на світовому ринку. Найхарактернішими прикладами непрямого оподаткування

є податок на додану вартість, акцизний збір, мито.

Податок на додану вартість за своєю економічною сутністю є універсальним акцизом. Суб'єктами податку є юридичні та фізичні особи, які займаються підприємницькою діяльністю у сфері виробництва, торгівлі та послуг. Фактично платником ПДВ є споживач незалежно від того, чи це юридична, чи фізична особа.

На сьогодні податок на додану вартість набув широкого застосування. Він є важливою складовою податкових систем у понад 40 країнах світу, в тому числі в 17 європейських країнах. Ставки податку встановлюються в процентах, які коливаються від 12 \% у Люксембурзі та Іспанії до 22 \% у Данії і 25 \% в Ірландії. Кількість ставок досить різна від однієї (в Данії) до семи (у Франції). Найнижча ставка 2,1 \% у Франції на продовольчі товари, і найвища - 33,3 \% щодо товарів, які є предметами розкоші. Загалом є підстави для висновку, що досвід застосування ПДВ у країнах Європи підтверджує його життєздатність і успішне функціонування в ринкових системах.

Один із видів непрямого оподаткування специфічні акцизи, які є найактивнішими інструментами державного регулювання кількісних параметрів споживання певного переліку товарів, тютюнових та горілчаних виробів, контролювання доходів монополістів при виробництві деяких товарів, захисту власних виробників та перерозподілу доходів споживачів при купівлі предметів розкоші (ювелірні вироби, дорогі автомобілі).

Специфічні акцизи в більшості країн мають назву "акцизного збору". Вони включаються в ціну товару й оплачуються покупцями, виробниками або імпортерами товарів. Податок нараховується один раз на точно визначеному законом етапі руху товару від виробництва до споживання.

Ставки акцизного збору, як правило, встановлюються в процентах до оптової ціни товару. Водночас останніми роками дедалі більшого поширення набуває метод упровадження ставок у твердих сумах з одиниці товару. Це дає змогу ефективніше впливати на процес виробництва та реалізацію підакцизних товарів.

Мито це непрямий податок, що справляється з товарів (інших предметів), що переміщаються через митний кордон, тобто ввозяться, вивозяться або слідують транзитом, і який включається в ціну товарів і сплачується за рахунок кінцевого споживача.

На відміну від інших податків стягнення мита здійснюється не тільки і не стільки у фіскальних цілях (формування доходів бюджету), скільки спрямовано на формування раціональної структури експорту і імпорту в умовах прямого втручання держави у цю сферу.

Історичний розвиток системи оподаткування привів до поступового розмивання чітких відмінностей між прямими та непрямими податками. Універсальні форми непрямих податків

-           акцизів у разі перенесення їх стягнення зі сфери реалізації у сферу виробництва набувають багато ознак прямого оподат­кування. Насамперед це чітко визначений об'єкт оподаткування

-           обсяг обороту чи додана вартість. При цьому об'єкти оподаткування часткового збігаються: пряма форма податок на прибуток і непряма форма податок на додану вартість, частину якої становить той самий прибуток.

За економічним змістом об'єкта оподаткування податки поділяються на три групи: податки на доходи, споживання і майно. Податки на доходи стягуються з доходів фізичних та юридичних осіб. Безпосередніми об'єктами оподаткування є заробітна плата та інші доходи громадян, прибуток або валовий дохід підприємств. Податки на споживання сплачуються не під час отримання доходів, а при їх використанні. Вони справляються у формі непрямих податків. Податки на майно встановлюються щодо рухомого чи нерухомого майна. На відміну від податків на споживання, які сплачуються тільки один раз при купівлі, податки на майно стягуються постійно, доки майно перебуває у власності.

Залежно від рівня державних структур, які встановлюють податки, вони поділяються на загальнодержавні та місцеві.

Загальнодержавні податки встановлюють вищі органи влади. їх стягнення є обов'язковим на всій території країни, незалежно від того, до якого бюджету (державного чи місцевого) вони зараховуються.

Місцеві податки встановлюються місцевими органами влади та управління. Можливі різні варіанти встановлення місцевих податків:

у вигляді надбавок до загальнодержавних податків. Рівень надбавки визначають місцеві органи відповідно до встановлених обмежень;

введення місцевих податків за переліком, що встанов­люється вищими органами влади. Вибір податків здій­снюється місцевими органами влади;

упровадження місцевих податків на розсуд місцевих органів без будь-яких обмежень з боку центральної влади.

Місцеві податки сплачуються юридичними та фізичними особами, які одержують доходи, володіють майном на даній території або землею, займаються певним видом діяльності або використовують майно, що перебуває у розпорядженні місцевого самоврядування. Співвідношення між місцевими й загальнодержавними податками в різних країнах складається по-різному. Це зумовлено рівнем розвитку місцевого самоврядування, економічним становищем у державі, традиці­ями суспільного життя.

За методом справляння податки бувають: розкладні та квотарні, або окладні.

Розкладні податки це історична форма справляння податків. Вона відповідала низькій податковій техніці. Механізм оподаткування був наступним: спочатку уряд визначав загальну суму податкових надходжень, яка необхідна була для фінансового забезпечення функціонування держави, потім ця сума розподілялась між адміністративними одини­цями залежно від обраного масштабу. Пізніше уряд адміні­стративної одиниці доводив до кожного платника відповідну суму нарахованого податку.

За квотарних, або окладних, податків для кожного платника нарахована до сплати сума податку визначається залежно від обсягу податкової бази, або об'єкта оподаткування, і ставок (квот) податку.

Розрізняють три способи утримання податків:

біля джерела отримання доходу;

на підставі декларації;

на підставі платіжного повідомлення.

Перший спосіб використовується в процесі стягнення податків і зборів із заробітної плати і доходів громадян від здійснення трудових обов'язків.

Другий спосіб стягнення податків на підставі декларації передбачає надання платниками даних про фактичні розміри об'єкта оподаткування. При цьому існують значні можливості для ухилення від сплати податків. Стягнення податків на підставі платіжного повідомлення здійснюється лише у випадках, коли платник має сплатити суму нарахованих йому відповідними органами податків (наприклад, розрахунок сум земельного податку в сільській місцевості здійснюється фахівцями сільських Рад народних депутатів). В окремих випадках платник надає цим органам декларацію про фактичні чи прогнозовані розміри об'єкта оподаткування.

 

6:5: Податвова політива держави

Організація оподаткування має значний вплив на суспільне життя. Податки в руках одних управлінців можуть бути знаряддям та інструментом стабілізації та економічного процвітання в державі, а в руках інших засобом нестабіль­ності та економічного саморуйнування.

Податкова політика це діяльність держави у сферах запровадження, правового регламентування та організації справляння податків і податкових платежів до централізованих фондів грошових ресурсів держави.

Дбаючи про формування державних грошових фондів за рахунок податків і податкових платежів та встановлюючи нові види та форми оподаткування, державні структури повинні провадити таку податкову політику, яка має оптимально поєднувати інтереси держави і платників податків. Про оптимальність із погляду платників можна сказати словами французького економіста Леруа Больє: "Найкращий податок -то найменший податок". Звичайно, теоретики не можуть сприймати оптимальність так просто й безпосередньо. На їх погляд, вона полягає в максимізації індивідуально очікуваної корисності від різних комбінацій в оподаткуванні: співвідношення прямих і непрямих податків; диференціації оподаткування за окремими секторами економіки (промисловість, сільське господарство, житлово-комунальна сфера); дії окремих податків (прибуткового, податку на товари та ін.).

Успішне проведення податкової політики можливе за умови наукового поєднання таких критеріїв:

фіскальної достатності;

економічної ефективності;

соціальної справедливості;

стабільності;

гнучкості.

Розглянемо їх більш детально.

Критерій фіскальної достатності зводиться до того, що, провадячи податкову політику, треба забезпечити такий обсяг податкових надходжень, який є оптимально бажаним згідно з вимогами проголошеної економічної доктрини. Досліджуючи значення цього критерію, можна помітити чітку пропорційну залежність між нормою оподаткування та обсягом податкових надходжень: чим вища норма оподаткування, тим вищі обсяги податкових надходжень. Цю залежність можна відобразити за допомогою простої математичної формули:

у=А1 хТ

де: у загальний обсяг податкових надходжень;

А]коефіцієнт регресії, який характеризує рівень залеж­ності податкових надходжень від норми оподаткування, при­чому А1< 1;

Т рівень оподаткування у державі.

Залежність між обсягом податкових надходжень та рівнем оподаткування у державі відображається за допомогою графіка рис. 1.

За нульового рівня оподаткування, податкові надходження відсутні. Зі збільшенням норми оподаткування, податкові надходження до бюджету збільшуватимуться, хоча темпи росту податкових надходжень будуть повільнішими, ніж темпи росту норми оподаткування.

ПН

у = Лхт

0

 

Рис. 1. Залежність між обсягом податкових надходжень і рівнем оподаткування у державі

Залежність економічної ефективності діяльності суб'єктів господарювання від рівня оподаткування досліджується за допомогою аналізу обсягу чистого доходу (прибутку) суб'єкта господарювання.

Математична функція залежності критерію економічної ефективності від рівня оподаткування має вигляд:

ЧД = А2ІТ,

де: ЧД обсяг чистого доходу;

А2коефіцієнт залежності чистого доходу від рівня оподаткування;

Т рівень оподаткування.

Із графічного зображення рис. 2. видно якщо рівень оподаткування в країні наближається до 100\%, то обсяг чистого доходу згідно з гіперболічною кривою прямує до 0.

Суть критерію соціальної справедливості щодо встанов­лення рівня оподаткування визначається за двома аспектами:

скорочення реальних доходів конкретних платників внаслідок сплати податків та податкових платежів;

повернення частки номінальних доходів до конкретних платників, перерозподілених за допомогою податків через бюджет у вигляді суспільних благ (національна безпека, правопорядок, охорона здоров'я, освіта, благоустрій та інші трансфертні платежі).

 

ЧД

 

0

100\%

Т

 

 

Рис. 2. Функція залежності критерію економічної ефективності від рівня оподаткування

 

Перший аспект критерію соціальної справедливості відображається наступною функціональною залежністю:

РД=НД-А3Т

де: РДреальні доходи платників податку; НД-номінальні доходи платників податку; А3коефіцієнт залежності  обсягу реальних доходів платників податку від рівня оподаткування; Т рівень оподаткування.

Графічне зображення залежності реальних доходів платників податків від рівня оподаткування відображається на графіку рис. 3.

Із графіка видно, що обсяг реальних доходів безпосередньо залежить від величини рівня оподаткування: чим вищий рівень оподаткування, тим нижчі реальні доходи конкретних платників податку.

 

 

Інший аспект критерію соціальної справедливості відобра­жається наступною функціонального залежністю:

СБ=А4^ Т

де: СБ фінансовані із бюджету суспільні блага і трансфертні платежі;

Т рівень оподаткування;

А4коефіцієнт залежності обсягу суспільних благ від норми оподаткування.

Графічне зображення цієї залежності на рис. 4.

Між рівнем оподаткування та обсягом повернення раніше сплачених податків (правда, це повернення відносне завдяки отриманню фінансованих з бюджету суспільних благ і трансфертних платежів) існує певна параболічна залежність. Причому, збільшення норми оподаткування в державі приводить до абсолютного зростання обсягу трансфертних платежів з бюджету. Але темпи росту фінансованих з бюджету суспільних благ відстають від темпів росту рівня оподат­кування.

 

СБ

СБ = АА4Т

 

 

 

0

т

 

 

Рис. 4. Залежність обсягу суспільних благ від рівня оподаткування

У реальному суспільно-економічному житті критерії фіскальної достатності, економічної ефективності та соці­альної справедливості взаємопов'язані та взаємозалежні.

Для окремих держав імовірні різні варіанти поєднання критеріїв здійснення податкової політики. Все залежить від обраних коефіцієнтів залежностей А1, А2, А3, А4, основою для встановлення яких є економічна доктрина держави.

Важливого значення у проведенні оптимальної податкової політики в державі надається й критерію стабільності. Ніякий закон, навіть найкращий, не запрацює на повну силу, якщо постійно приймати до нього поправки та зауваження. Стабільність податкової політики передбачає незмінність правового регламентування справляння податків та зборів протягом певного податкового періоду. За допомогою цього критерію досягається два позитивних чинники:

суб'єкти господарювання внаслідок існування стабільного законодавства, що регламентує податкові взаємовідносини із державою, в змозі правильно обрати напрямки фінансової стратегії та отримати заплановані прибутки;

покращується податкова робота як платників податків, так і органів державної податкової адміністрації.

Але треба зауважити, що податкова політика повинна бути стабільною лише протягом певного податкового періоду. Догматичність норм податкового регулювання суперечить реаліям економічного буття, і неврахування певних соціально-економічних змін у розвитку суспільства може призвести до непередбачуваних наслідків. Тому у податковій політиці необхідно враховувати критерій гнучкості. Він передбачає, що внаслідок певних змін у соціально-економічному бутті суспільства треба змінювати прийоми, методи та форми державного регулювання економіки, зокрема в сфері податків.

Критерій гнучкості діаметрально протилежний критерію стабільності. Критерій стабільності пов'язаний із податковою тактикою державного регулювання, що розробляється на певний проміжок часу, тоді як критерій гнучкості є податковою стратегією. Оптимальне врахування цих критеріїв забезпечує нормальні податкові взаємовідносини платників податку та держави.

 

6.6. Податкова система і принципи оподаткування

Проявом на ділі податкової політики, яка провадиться у тій чи іншій державі та формується відповідними державними структурами, є податкова система країни.

Взаємозв'язок між податковою політикою і податковою системою може бути визначений таким чином: метою оподаткування є вилучення ресурсів із сфери приватного використання; податкова політика спрямовується так, аби провести це вилучення з найменшою шкодою для економіки і соціальної сфери.

У податковій теорії найчастіше використовуються такі терміни: "податкова система" і "система оподаткування". Останній термін характеризується як процес установлення і справляння податків, тобто такими елементами платник, об'єкт оподаткування, ставка тощо та механізмом обчислення і сплати податків.

Податкова система це сукупність загальнодержавних і місцевих податків, зборів та інших обов'язкових платежів, до бюджетів усіх рівнів, форм і методів їх установлення, зміни,

скасування, обчислення, сплати та стягнення, а також забезпечення відповідальності за вчинення правопорушень усфері оподаткування, організація роботи по податковому контролю.

Наведене визначення характеризує оподаткування не як чисто механічний набір елементів, а як систему, зв'язки між елементами якої відбуваються через грошові і інформаційні потоки. Робиться наголос на взаємозв'язок і взаємо-обумовленість елементів системи та на меті функціонування системи.

Логічна схема податкової системи та форми зв'язків між її елементами може бути представлена такою моделлю.

 

Вихід

 

 

 

 

 

 

 

Подпись: 1.	Фінансове
забезпечення
функцій держави.
2.	Виконання
принципів
оподаткування

 

Подпись: Органи контролю за справ¬лянням податків

 

 

 

 

Подат­кове законо давство

Вхід

 

 

В умовах розвинутих ринкових відносин податкова система є важливим елементом регулювання економічних і соціальних процесів у державі. Ефективність її функціонування визна­чається найрізноманітнішими факторами і насамперед економічним становищем, розкладом політичних сил, рівнем податкової культури, досягненнями економічної науки тощо.

Існує відповідний зв'язок між часткою податків у ВВП і моделлю ринкової економіки. Так, досить низькі масштаби перерозподілу державою ВВП характерні для американської моделі ліберальної ринкової економіки. Шведському варіанту моделі функціонування ринкової економіки, навпаки, при­таманне активне втручання держави у розподіл ВВП з подальшим використанням коштів на соціальні цілі.

Частка валового внутрішнього продукту, яку держава мобілізує у своє розпорядження за допомогою податків, становить у Швеції 52,2 \%, у Франції 43,5 \%, у Німеччині -42,3 \%, у СІНА 34,2 \%, в Японії 33,2 \% і має тенденцію до збільшення.

Розвиток системи оподаткування здійснюється як опти­мальне співвідношення прямих і непрямих податків залежно від економічних умов розвитку кожної держави.

Не менш важливою є структура податків. Вона постійно змінюється під впливом економічних, соціальних та політичних факторів. Загалом розвиткові сучасних податкових систем зарубіжних країн притаманні такі риси:

розширення оподаткування особистих доходів;

модернізація податків на споживання;

зменшення впливу податків на прибуток корпорацій;

невпинне зростання відрахувань на соціальне страхування. У   більшості   країн   основу   податкових   надходжень

становлять прямі податки (США, Великобританія, Японія, Канада та ін.). Урівноважена структура податків у Німеччині та Італії (непрямі податки становлять відповідно 45,2 та 48,9 \%). У Франції переважає непряме оподаткування.

У складі податкової системи України, як і в більшості зарубіжних країн, переважають прямі податки. Провідне місце в прямому оподаткуванні займає прибуткове оподаткування (податок на прибуток підприємств та прибутковий податок з доходів громадян). Серед непрямих податків домінуюча роль належить податку на додану вартість. Динаміка структури податкової системи свідчить про нестабільність податкової політики в Україні. Зміни , що відбувались в податковій структурі України, виявилися неадекватними щодо умов перехідної економіки, створили значні податкові навантаження на суб'єктів господарювання, призвели до невиправданого вилучення обігових коштів підприємств, виникнення додаткової потреби у кредитних ресурсах.

Негативно вплинули на результати господарської діяльності суб'єктів нарахування на фонд оплати праці. Надмірна кількість податкових пільг зумовила необгрунтований перерозподіл валового внутрішнього продукту, створила неоднакові економічні умови для господарювання. Усе це призвело до виникнення значного неофіційного сектора економіки, ухилень від оподаткування, затримки податкових надходжень.

Нижче подана порівняльна таблиця ставок оподаткування країн світу відносно розмірів чинних і пропонованих ставок основних податків згідно з проектом Податкового кодексу України.

Таблиця 1

Ставки оподаткування країн із ринковою економікою відносно розмірів ставок основних податків проекту податкового кодексу України, \% до бази оподаткування

 

п/ п

Країни

Податок на прибуток юридичних осіб

Податок на додану вартість

Оподаткування

прибутків фізичних осіб

1

Австрія

34

20

10—50

2

Великобрит анія

31

17,5

9—40

3

Данія

32

25

32,6—59

4

Канада

25—38

7

17—29

5

Китай

30

5—45

6

Нідерланди

35

17,5

6—40

7

Німеччина

35

15

15—39

8

Польща

34

22

19—40

9

Росія

13—35

10—20

12—35

10

Словаччина

40

23

15—42

11

СІЛА

35

15—45

12

Угорщина

18

20—40

13

Фінляндія

28

6—38

14

Чехія

35

15—40

15

Франція

33

20,6

0

16

Швеція