Материал: Інноваційний менеджмент - Навчальний посібник (Михайлова Л.І.)


3. управління виробничими технологіями

 

Організація технологічного процесу являє собою ком­плекс заходів із узгодження та затвердження усіх питань діяльно­сті, що безпосередньо зв'язані з його функціонуванням.

Виробничі технології — це складні системи, вивчення яких є можливим при системному підході. Основними рисами складних систем є:

ієрархічність структури, тобто підпорядкованість елементів;

багаточисельний зв'язок елементів;

невизначеність станів системи;

чутливість до змін (відхилень) у системі;

велика розмірність завдань управління.

Під системним підходом вивчення виробничих технологій ро­зуміють всебічне, систематизоване, тобто побудоване на основі визначеного набору правил, вивчення складного об'єкту в ціло­му, разом із всією сукупністю його внутрішніх та зовнішніх зв'я­зків, що здійснюється з метою покращення функціонування об'єкту.

Процес управління виробничими технологіями є невід'ємною частиною циклу управління організацією. Його основи поляга­ють у наступному:

узгодження організаційної системи, тобто сукупності під­розділів, структурних одиниць організації;

узгодження показників плану ефективності;

пошук інвесторів (інколи банк в структурі фінансово-проми­слових груп);

підготовка та узгодження нормативних документів;

визначення форми взаємодії, впливу, обміну інформацією;

затвердження дати початку функціонування технологічної цепочки;

підписання договорів;

призначення керуючого (відповідального) технологічною цепочкою;

отримання грошових коштів та початок функціонування.

Важливо при управлінні враховувати і те, що в міру подаль­шого інвестування додаткових коштів у процес чи продукт з ме­тою їх удосконалення технічний прогрес досягається важче і ко­штує це дорожч. Це свідчить про існування межі ефективного використання тієї чи іншої технології. Отже, життєвий цикл тех­нології визначається межею її використання. Уміння розпізнава­ти межі ефективного використання технологій має вирішальне значення для досягнення успіху компанії (фірми), бо така ме­жа — ознака необхідності розроблення технології. Наприклад, межа ефективності друкування на папері, як технології переда­вання інформації, визначається появою електронної технології, за допомогою якої в майбутньому можна буде передавати інформа­цію ефективніше і з меншими витратами.

Управління технологічним процесом може будуватися по го­ризонтальному та вертикальному принципах.

Необхідно зазначити, що управління технологічними проце­сами за вертикальним принципом частіше застосовувалось тоді, коли бізнес був більш передбачуваним та стабільним. Переваги такого управління були явні: найбільш важливі рішення прийма­лися «наверху», на нижчих рівнях управління опікувалися вико­нанням конкретних завдань.

Однак розвиток конкуренції та прискорення технологічного розвитку зумовило більшість західних корпорацій реформувати систему управління та зорієнтувати її на горизонтальний тип управління. Концепція горизонтальної корпорації передбачає усунення як ієрархії, так і межі між окремими функціями управ­ління, і навіть, підрозділами. Основою горизонтальної корпорації як правило стає акцентування управління фінансами, людськими ресурсами, а також виробництвом та організацією продаж.

Основною метою горизонтальної корпорації є зміна мислення цілої армії спеціалістів, які вбачали свою кар'єру у сходженні по щаблях ієрархії у вертикальній структурі управління. Однак су­часність потребує від кожного спеціаліста орієнтації на бізнес як «систему», у якій усі функції є нерозривними.

Разом з тим функціональний менеджмент рано хоронити, тому що не можна привести прикладу організації, яка б відказалася зо­всім від функціональної спеціалізації.

Широке поширення останнім часом отримує матрична систе­ма управління.

Основними важелями управління технологічними процеса­ми є стратегічне управління, фінансове планування, бюджетне планування, навіть стратегічний маркетинг, який залишається на рівні корпорації. Основною метою правління фінансово-промислових корпорацій по відношенню до підрозділів — це максимум самостійності при жорсткому контролі. Особливо це стосується показників бюджету окремих підрозділів, команд які повинні регулярно (щомісячно) захищати свої бюджети пе­ред правлінням. Централізованою залишається також служба якості продукції.

Таким чином, управління технологічними процесами включає: проектування виробничої схеми; розробку календарного плану; проектування схеми фінансових потоків; складання організацій­ного плану; проектування та обґрунтування показників ефектив­ності технологічного процесу.

Фінансово-промислова група (ФПГ) може бути розділена на комплекси, кожний із яких може мати власний маркетинг, вироб­ництво, постачання.

Взаємодія учасників ФПГ оцінюється на основі аналізу фінан­сових коефіцієнтів (рентабельність продаж та основної діяльнос­ті; балансової рентабельності; прибутковості від діяльності, точ­ки беззбитковості, коефіцієнтів ліквідності, фінансової стабіль­ності автономії, маневреності; долі власних джерел фінансування поточних активів; коефіцієнту забезпеченості довгострокових ін­вестицій; коефіцієнту самофінансування; рентабельності капіталу та інших).