Материал: Інноваційний менеджмент - Навчальний посібник (Михайлова Л.І.)


5. характеристика світового ринку технологій

 

До характерних рис сучасного міжнародного техноло­гічного обміну належать такі:

об'єктивний характер розвитку технологічного ринку, яким обумовлена монополізація технологічного ринку і відрив розви­нених країн від інших в сфері НТР (наприклад, США витрачають на наукові дослідження фінансові ресурси, які становлять 50 \% від суми витрат інших восьми розвинених країн, і стільки ж, як Німеччина та Японія);

вихід торгівлі технологіями на перше місце в глобальній політиці ТНК, причому часто продаж ліцензій здійснюється на початкових етапах НДДР шляхом об'єднання, в так звані, патен­тні пули, обмежуючи, таким чином, доступ до технологій;

використання міжнародної передачі технологій як засобу зовнішньоекономічної експансії, що проявляється в передачі тех­нологій дочірнім фірмам і обмеженні продажу ліцензій конкуре­нтам (частка надходжень від внутрішньо корпоративного обміну технологіями становила 67 \%, у тому числі США — 80 \%, у Ве­ликобританії — більше, ніж 50 \%);

розширення участі в обміні технологіями малих і середніх фірм, причому особливістю діяльності малих фірм на ринку тех­нологій є лише купівля-продаж патентів, а не впровадження їх у виробництво;

посилення конкурентної боротьби між лідерами світового технологічного ринку (США, Японія, країни Західної Європи);

6) використання технологічного обміну як форми економічної залежності слаборозвинених економік (як правило, продаються технології виробництва зрілих товарів, які знаходяться на завер­шальному етапі життєвого циклу, а продаж ліцензій використо­вується для посилення контролю над національними виробника­ми та ринками).

Внаслідок цього країни, що розвиваються, займають лише 10 \% сукупного світового технологічного обороту. Для більш справедливого функціонування світового технологічного рин­ку Генеральна Асамблея ООН у 1974 році прийняла рішення про розробку Кодексу поведінки в сфері передачі технологій. У 1978 р. під егідою ЮНКТАД підготовлений проект Кодексу, головною метою якого є забезпечення рівноправних умов уча­сті країн, що розвиваються, в світовому технологічному обмі­ні. Об'єктами застосування Кодексу є суто технологічні уго­ди, угоди про виробничу кооперацію, ліцензійні чи патентні угоди.

Поняття «світовий ринок технологій» визначають як сукуп­ність міжнародних ринкових відносин його суб'єктів з приводу прибуткового використання прав власності на його об'єкти — технології, продуктів, процесів та управління [25]. Матеріальною основою виникнення і функціонування цього ринку є міжнарод­ний поділ технологій, який історично склався в результаті зосе­редження цього «товару» в окремих країнах. Нерівномірність розвитку науково-технічного прогресу створює значні технологі­чні відмінності між країнами, в результаті чого на ринку з'явля­ється специфічний товар — технології, міжнародний рух якого вирівнює технологічні відмінності між країнами.

Важливою умовою виникнення і функціонування технологіч­ного ринку є правовий захист науково-технічних знань та інтеле­ктуальної власності. Правовий захист повинен забезпечувати вченим, винахідникам, розробникам нових технологій виняткове право розпоряджатися результатами своєї праці протягом певно­го строку і виключити можливість безоплатного використання цих результатів третіми особами. Найбільш поширеними інстру­ментами правового захисту технологій є патенти, ліцензії, копі-райт, товарний знак або марка.

З огляду на дуалістичну природу технологій (первинна скла­дова і — інтелектуально-пошукова і вторинна — матеріально-забезпечувальна) поняття «технологія» характеризується як сис­тема інноваційно-ресурсних процедур створення нових продуктів і процесів.

В світовому технологічному ринку виділяють чотири сегменти:

ринок патентів та ліцензій;

ринок наукової чи технологічної продукції;

ринок високотехнологічного капіталу;

ринок науково-технічних спеціалістів.

Структуру світового ринку технологій утворюють усталені ін-ституційні елементи та економічні категорії, які опосередкову­ють рух і взаємодію світових технологій. До них відносяться такі інституційні елементи світового ринку технологій:

об'єкти, тобто продукти (товари) чи процеси — носії тех­нологій;

суб'єкти — юридичні чи фізичні особи, що оперують об'єктами;

комерційний та некомерційний трансфер технологій;

форми трансферу та правового захисту інновацій і техноло­гій (патенти, ліцензії, ноу-хау, лізинг, копірайт, франчайзинг, фо­рми наукомісткого сервісу);

канали трансферу та дифузії інновацій і технологій (торгів­ля інноваційно ємною продукцією, ліцензійна торгівля, наукоєм-ний сервіс, науково-технічне та інформаційне співробітництво, комплексний трансфер технологій, зокрема прямі іноземні інвес­тиції, спільне підприємництво, контракти).

Рух технологій на світовому ринку з точки зору права власно­сті можна поділити на:

доринкову стадію, яка характеризується процесами набуття нових знань і визначенням їхнього технологічного застосування у формі переважно приватної та колективної інтелектуальної влас­ності;

ринково-монопольну стадію, на якій відбуваються вироб­ничо-комерційна реалізація технологій та їхній трансфер у формі переважно внутрішньокорпоративної національної власності;

ринково-олігопольну стадію — процес комерційно-вироб­ничої дифузії технологій у формі міжкорпоративної інтернаціо­нальної власності.

На світовому ринку технологій відбувається комерційний трансфер неуречевлених об'єктів, який формує основу сучасних міжнародних науково-технічних відносин. Класифікувати їх че­рез внутрішню цілісність можливо лише умовно на:

поза ринкові (інформаційні масиви друкованої спеціальної періодики, довідників, підручників, науково-технічних видань; знання, досвід і навички, що набуваються у процесі досліджень і передаються при навчанні, стажуванні, перепідготовці кадрів, а також на дискусійних форумах, виставках, при обміні й міграції вчених і спеціалістів, при здійсненні програм міжнародного тех­нічного сприяння тощо);

потенційно ринкові (патенти, ноу-хау, науково-технічна документація, копірайт, управлінський консалтинг тощо. За ста­тистикою можливість ринкового використання цих об'єктів дуже невелика: з усієї кількості інновацій, що патентуються у світі, ви­користовується не більше, ніж 3—5 \%, неуспіх ідей на стадії їх­ньої реалізації в продукт чи процес сягає 99 зі 100, а з кожних 100 нових товарів ринок частково чи цілком відкидає до 90);

ринкові (патентні й безпатентні ліцензії, лізинг, копірайт, франчайзинг, спільні підприємства, наукомісткі послуги у сферах виробництва, обігу та управління тощо) [26].

Рух технологій на світовому ринку здійснюється у двох видах: комерційному і некомерційному.

Основне місце в комерційному трансфері технологій належить купівлі-продажу уречевлених технологій (засобів виробництва і предметів споживання), опосередкованій торговельними угодами і контрактами. До сучасних форм міжнародного комерційного трансферу технологій належать угоди: ліцензійні, патентні, з приво­ду передання ноу-хау, лізингу, копірайту, франчайзингу, ство­рення зарубіжних філіалів ТНК і спільних підприємств, надання наукомістких послуг у сферах виробництва, обігу і управління (інжиніринг, консалтинг, інформінг, менеджмент, підготовка пе­рсоналу), а також міжнародне науково-технічне співробітництво (кооперація, замовні роботи).

Некомерційні форми руху технологій опосередковують про­цеси відтворення позаринкових об'єктів світового ринку техно­логій. До іних належить міжнародне технологічне сприяння (до­помога). Його цільова функція — через сферу технологій про­цесів, продуктів та управління допомогти країнам, що розвива­ються, і країнам з перехідною економікою посилити ринкові ос­нови економіки. Міжнародне технологічне сприяння надається у формах:

технологічних грантів, тобто безоплатного передання тех­нологій і устаткування, у вигляді консалтингу та підготовки на­ціональних кадрів;

співфінансування, а саме: реалізації спільних проектів з по­криттям певної частини витрат за рахунок країни-реципієнта [18].

Провідні позиції в міжнародному технологічному обміні міц­но утримують США, частка яких у продажу ліцензій — майже дві третини світового обсягу. Надходження в цю країну та про­даж нею патентів та ліцензій зросли в 1975-1995 рр. в десять ра­зів і сягають 27 млрд.дол. США, тобто 56 \% загальносвітового обсягу (48 млрд. дол. США). Міцні позиції також займають Япо­нія, Великобританія, Німеччина, Франція, Італія, Нідерланди, Швеція, Швейцарія. Зазначені країни утворюють своєрідний «ви-сокотехнологічний полюс» сучасної світової економіки. Остан­нім часом значну активність у цій сфері виявляють також науко­во-технічні системи інших розвинутих держав-членів ОЕСР; «нових індустріальних країн»; Китаю та деяких колишніх соціа­лістичних країн, що подолали кризу ринкової трансформації. Ці групи країн — суб'єктів світового ринку технологій — мають власні технологічні напрацювання в деяких сферах НТР, для них характерні «нішеві прориви» на світовому ринку технологій, ада­птування до національних умов та імітація (реверсивна інжене­рія) інновацій і технологій, що генеруються провідними країнами.

«Периферію» світового ринку технологій становлять країни, що розвиваються. На ці, найбільші за кількістю та чисельністю населення, країни припадає лише 4 \% світових витрат на НДі ДКР, 10 \% інженерно-технічних кадрів. У більшості з них науко­во-технічні потенціали ще не сформовані і виступають, як пра­вило, в ролі реципієнтів міжнародної технічної допомоги. Пла­тежі країн, що розвиваються, за технології сягають одну третину від зростання їхньої зовнішньої заборгованості, не перевищуючи водночас 20 \% світового обсягу платежів за ліцензії.

На відміну від розвинених країн, які до 85—90 \% приросту ВВП забезпечують через виробництво та експорт наукоємної продукції, Україна, посідаючи за кількістю науковців одне з пе­рших місць у світі, поки що розвивається без істотного викорис­тання результатів наукових досліджень. Частка вітчизняної нау­коємної продукції становить близько 0,1 \% на світовому ринку високотехнологічної продукції, який оцінюється в 2,5—3,0 трлн. дол. Україна представлена на цьому ринку переважно продукці­єю оборонно-промислового комплексу і авіаційної промисловос­ті. Збільшенню експорту високотехнологічної продукції пере­шкоджають як протекціоністські заходи розвинених країн та політичний тиск з метою не допустити розширення виходу цієї продукції на ринки країн, що розвиваються, так і структурні змі­ни у виробництві, які за останні десять років призвели до значної втрати позицій галузями обробної промисловості з високим вміс­том доданої вартості. Так, з 1990 до 2000 р. частка машинобуду­вання та металообробки скоротилася з 30,5 \% до 13,4 \%, у той же час значно зросла питома вага менш технологічно розвинених га­лузей — паливної промисловості (з 5,7 \% до 10,1 \%), чорної ме­талургії (з 11,0 \% до 27,4 \%), електроенергетики (з 3,2 \% до 12,1 \%). Продукція чорної металургії становить біля 38 \% у зага­льному обсязі експорту вітчизняних товарів [5].

Діяльність суб'єктів світового ринку технологій здійснюється такими основними каналами трансферу інновацій і технологій, як:

міжнародна торгівля інноваційно ємною продукцією, що як складова світового товарообміну, відображає тенденцію перехо­ду суспільного виробництва від предметного до технологічного поділу праці;

ліцензійна торгівля, яка відіграє ключову роль у комерцій­ному трансфері «чистих» технологій, формуванні сучасного сві­тового ринку технологій;

наукоємний сервіс — надання високопрофесійних послуг у сфері виробництва, обігу та управління (інжиніринг, консалтинг, інформінг, підготовка кадрів);

міжнародне науково-технічне співробітництво (комерційне й некомерційне) при здійсненні замовлених, кооперованих чи спільних досліджень і розробок на міжвідомчому, міжурядовому, міждержавному рівнях, в інтеграційних угрупованнях і ТНК; при обміні досвідом, друкованою та комп'ютеризованою інформацією;

комплексний трансфер технологій (стосовно країн, що роз­виваються, дифузія вже «зрілих» технологій), який охоплює ви­щезазначені та деякі інші різновиди господарських взаємовідно­син суб'єктів світового ринку технологій і реалізується у формі: прямих зарубіжних інвестицій; двоабо багатостороннього під­приємництва (співробітництва); підрядних, контрактних угод та операцій (управлінських, будівельних, лізингових, «під ключ», «ринок у руки», «товар у руки», франчайзингу, технічного спри­яння та ін.) [19].

Науково-технологічні розробки незавжди створюються на про­даж, часто їх розглядають як засіб доступу на ринок. Фірми роз­винених країн використовують їх разом з маркетингом та мене­джерським досвідом для розширення своєї частки як на внутріш­ньому, так і на зовнішньому ринках. Основними методами про­никнення на зарубіжні ринки з результатами науково-технічних розробок, можуть бути наступні: ліцензування продукції; експорт товарів, у яких матеріалізовані наукові та технологічні інновації; створення потужностей із виробництва, складання або пакування продукції за кордоном.

Для іноземних фірм з розвинених країн найпривабливіші, до­мінуючі механізми виходу на зарубіжні ринки технологій — це прямі інвестиції або експорт. Ліцензування технологій, як меха­нізм виходу на ринок, не часто є альтернативою цим двом мето­дам, оскільки при ліцензуванні існує надто великий ризик втрати контролю за технологією і зниження потенційного прибутку.

Незважаючи на пріоритетність використання прямих інозем­них інвестицій та експорту як інструменту реалізації науково-технологічних розробок та іншого інтелектуального продукту на міжнародних ринках компаніями з країн, що розвиваються, і країн з перехідною економікою, в окремих ситуаціях ліцензуван­ня є найпривабливішим. Головна його перевага полягає в тому, що крім ноу-хау за кордон не вивозяться жодні матеріальні цін­ності. Тому саме цей напрям досить популярний серед малих та середніх підприємств.

Останнім часом з'являються нові інструменти, які забезпечу­ють освоєння зарубіжних ринків без вивезення капіталу і ґрун­туються на використанні договірних форм. Вони характеризу­ються міжнародною кооперацією, коли кордон перетинають про­дукти творчої діяльності, нові знання, досвід, технічні проекти тощо. Кооперація проявляється у трьох основних видах: ліцен­зійне виробництво, управління за контрактом (англ. — «тапа-gеmеnt сопггасікщ»), підрядне виробництво (англ. — «сопггасі тапиГасгигкщ») [33].

Сучасна модель стратегічної поведінки суб'єктів світового ринку технологій має таку конфігурацію:

перша її фаза (національна) полягає у власному освоєнні технологій-інновацій і наповненні новими товарами внутрішньо­го ринку, спрямована на здобуття конкурентних переваг, форму­вання ринкової ніші продукту, зняття «цінових вершків»;

друга фаза (транснаціональна — внутрішньофірмова) спря­мована на закріплення здобутих переваг, розширення «географії» виробництва і поставок, нарощування маси прибутку шляхом трансферу технологій закордонними філіями ТНК, прямих інозе­мних інвестицій;

третя фаза (міжнаціональна — між фірмова) охоплює ко­мерційну, а також некомерційну дифузію вже «зрілих» технологій.

Залежно від дії факторів внутрішнього й зовнішнього середо­вища, завдань і можливостей фірми (корпорації) основні іннова­ційні стратегії суб'єктів світового ринку технологій класифіку­ються таким чином:

наступальна, пов'язана з прагненням фірм досягти техніч­ного та ринкового лідерства шляхом створення та впровадження нових продуктів. Вона передбачає щільний зв'язок фірми зі сві­товими досягненнями науки й технології, пряму залежність від наукових розробок, що фінансуються та здійснюються самою фі­рмою, можливість останньої швидко реагувати та пристосовува­тися до нових технологічних можливостей. Цей підхід вимагає від фірми бути постійно включеною в інформаційне русло країни та світу, співпраці з провідними консультантами та вченими. Прикладами успішної наступальної інноваційної стратегії були виробництва телевізорів, нейлону, напівпровідників, каталізу, окре­мих видів ядерних реакторів;

захисна, що пов'язана з удосконалювальними інноваціями, мінливими технологіями і є найпоширенішою у розвинутих краї­нах. Визначається позицією, що знаходиться поруч і трохи поза­ду піонерських агресивних технологічних змін. Ця стратегія пов'язана з опануванням новітньої технології і завдяки їй вихо­дом на нові ринки, вперше утворені іншими піонерами. Як пра­вило, така стратегія неможлива як звичайна імітація а потребує істотних поліпшуючих інновацій, що створюють по суті нову продукцію, з новими споживчими властивостями порівняно з ба­зовою інновацією.

імітаційна, інноваційна стратегія цього типу пов'язана з копіюванням технології виробництва продукції фірм-піонерів. Якщо ця стратегія вважається в часі, не дуже віддаленому від першого застосування базової інновації, то, як правило, вона пов'язана з купівлею ліцензії на виробництво такого продукту. Якщо минув значний час, то можливо фірма матиме досить тех­нологічних знань, щоб зімітувати таку інновацію. Міжнародний досвід показує, що імітаційна стратегія є вдалою при значній державній підтримці та захисті своїх фірм — інноваторів такого типу.

Для цього типу стратегії залишаються вимоги мати кваліфіко­ваний науково-технічний персонал, спроможний не тільки опа­нувати, а й удосконалити технологічну інновацію, знати кон'юн­ктуру відповідних ринків, виявити успіхи та невдачі фірм — піо­нерів, мати вихід у світовий інформаційний простір.

Ця стратегія є найхарактернішою для попереднього періоду економічного зростання Японії, «нових індустріальних країн» Азії.

До інших — квазінноваційних стратегій — належать: 1) зале­жна (субпідрядна, кооперативна) — цей тип стратегічної поведі­нки визначається тим, що характер технологічних змін у даному випадку залежить від політики інших фірм, які виступають як «батьківські» фірми в коопераційних технологічних зв'язках. «Залежні» фірми не роблять самостійних спроб змінити свою продукцію, бо вони тісно пов'язані з вимогами до неї від голо­вної фірми. Малі фірми такого типу поширені в капіталомістких галузях, їх ринковий успіх прямо пов'язаний з успіхом у спожи­вачів основного продукту головної фірми. Проте вимоги щодо розвитку науково-технічних рис у таких фірмах мінімальні. Це спрощує процес освоєння нової продукції чи послуги, але зали­шає високими критерії якості роботи та гнучкості пристосування до вимог нових технологій та ринків збуту. Значна питома вага таких фірм зайнята в сервісному бізнесі та в просуванні продук­ції на нові ринки;

традиційна (майже незмінна в часі), як свідчить сама назва, цей тип стратегії означає відсутність технологічних змін. Водно­час традиційні виробництва стали такими внаслідок закріплення за ними певних інноваційних форм на тривалий період їхнього «жит­тєвого циклу». Традиційна стратегія пов'язана з удосконаленнями форми і сервісу щодо традиційної продукції. Прикладом тут може бути така продукція, як ресторанний та готельний сервіс. При всій традиційності задоволення попиту форма і якість такої продукції постійно удосконалюються, а технологія її «виготовлення» інколи навіть може бути віднесена до наступальної інновації;

«за нагодою» (кон'юнктурна, «нішева») — цей тип пов'яза­ний із швидким опануванням факторів розвитку, тобто викорис­танням інформації і можливостей, що виникають у зовнішньому середовищі фірми. Тому характерною ознакою даної стратегії є відсутність власної науково-технічної діяльності. Саме з указано­го типу стратегії починають фірми і країни, й намагаються швид­ко увійти на світові ринки, використовуючи свій традиційний по­тенціал. Для суб'єктів світового ринку технологій характерним є використання «змішаних» стратегій залежно від виду продукту, процесу, факторів ринкового середовища.

Завдяки продуманій інноваційній стратегії рівень технологіч­ного розвитку Японії збільшився з 22,2 \% у 60-х роках до 56 \% у 80-х, а її спроможність до технологічного розвитку зросла за ці роки з 14,6 \% до 30 \%. У ФРН відповідні показники змінилися з 40,4 \% до 45 \% і з 27 \% до 35,5 \% [17].

 

Контрольні питання

За яким критеріями класифікують нововведення!

У чому полягає сутність і мета класифікації інно­вацій?

 

Що таке базисні інновації? Дайте їм характерис­тику та наведіть приклади.

Які інновації належать до поліпшуючих? Псевдоін-новації? Наведіть приклади.

Дайте визначення продуктових і процесних інновацій.

 

В чому сутність організаційно-управлінських інно­вацій і як вони впливають на розвиток економічних процесів в Україні?

Які інновації вирізняють за рівнем новизни? Наве­діть приклади.

Що розуміють під системним підходом вивчення виробничих технологій?

Як здійснюються управління виробничими техноло­гіями?

 

Якими рисами характеризується сучасний світо­вий ринок технологій?

З яких елементів складається світовий технологіч­ний ринок?