Материал: Історія грошей та фінансів - Навчальний посібник (Колєсніков О.В.)


3.3. особливості банківництва в римській імперії

У Стародавньому Римі банківська дільність хоч і була схожа на грецьку, однак являла собою самобутній продукт латинської цивілізації, що визначалося значно вищим рівнем діловодства в римських банкірів порівняно з банкірами Греції. У Римі було розроблено гнучкі, узаконені й цивілізовані норми правовідносин приватних з державою. Ще в V ст. до н. е. на мідних дошках були записані закони 12 таблиць звід римсько­го права. Із них видно, що закони ґрунтуються на таліоні, тобто рівній помсті, хоча багато з римлян вважали, що за фінансові порушення слід нести лише цивільну відповідальність: «За борги повинно відповідати майно боржника, а не його тіло». У 326 р. до н. е. було скасовано рабство за борги. У 304 р. до н. е. було опубліковано формули позовних жалоб і затверджений порядок судочинства.

У римлян банкіри, яких називали менсаріями (від лат. менса - стіл), розпочали свою діяльність з обміну грошей. Згодом вони отримували ко­шти на зберігання, які використовувалися для видачі кредитів під заставу рухомого й нерухомого майна, а також морських вантажів. В результаті спеціалізації менсарії переділилися на нумуляріїв (обмінювали гроші) та аргентаріїв. Останні приймали вклади, видавали кредити і здійснювали безготівкові розрахунки. Заставою для видання кредиту виступало май­но боржника або поручника. У заставу приймалися навіть трупи. Про ко­лоритну деталь банківських розрахунків повідомляє Горацій: «Один по­зикодавець певного дня збирав боржників і читав їм свої вірші, ставлячи їх у такий спосіб перед вибором або платити гроші, або хвалити вірші». Стратегія банків була різною. Одні давали в борг невеликими частинами і багатьом боржникам, інші значні суми декільком.

Зростаюча внаслідок завоювань роль Риму як центру економічного життя тогочасного суспільства сприяло бурхливому розвитку банків­ської справи, що було пов'язано з концентрацією капіталів підкорених країн та видачею цих коштів у позику в різних частинах великої імперії.

Римські громадяни здебільшого не зберігали своїх грошей удома, а віддавали банкірові, який записував їх у себе в книгах і зобов'язувався здійснювати виплати на вимогу вкладника. У книгу, що мала назву codex rationum, записували внески всіх клієнтів банкіра, для кожного з яких відводили окрему сторінку (nomen) на якій, зазначали ім'я вкладника, рік і день відкриття рахунка. Кожна сторінка була розділена на дві частини accepti та expensi, які, відповідно, відображали надходження коштів від клієнтів та здійснювані ними витрати. При цьому платники могли розра­ховуватися зі своїми кредиторами, направляючи їх до банкірів з наказом здійснити платіж готівкою або переказом коштів зі сторінки на сторінку в книзі банкіра. Об'єднання римських банкірів в асоціації значно розши­рювало сферу застосування таких розрахунків, оскільки вкладники од­ного банку ставали вкладниками інших банків членів асоціації.

У Східній Римській імперії банки втратили колишню могутність, але в IV ст. до н. е. у Візантії аргентаріїв і нумуляріїв заступили колектарії, які стали передусім службовцями скарбниці. У містах вони об'єднувалися в колегії з солідарною відповідальністю, коли кожен учасник ніс відпові­дальність на всю суму боргу.

З офіційним визнанням християнства частиною фінансової системи стала церква. Вона об'єднала вищих державних чиновників, великих зем­левласників, торговців і ремісників. Церковний апарат управління не по­ступався імператорському.