Материал: Історія зарубежної літератури XX століття - Підручник (Давиденко Г. Й.)


1. світоглядні та естетичні засади модерністського мистецтва

Модерністи шукали нові форми, засоби художнього відображення дійсності. У цьому плані модернізм став справжньою революцією. Він став і соціальним бун­тарством у сфері художньої форми, оскільки спонукав до виступу проти негараздів соціальної дійсності та абсурдності світу, проти гноблення людини, відстоюючи її право на волю особистості.

Модернізм (франц. Модерн — сучасний, найновіший) — загальна назва літера­турно-мистецьких напрямків, течій та шкіл кінця ХІХ — початку ХХ століття нере­алістичного спрямування, що виникли як заперечення традиційних форм та естети­ки минулого.

Йому притаманні такі риси:

вираження глибинної сутності людини та одвічних проблем буття

перевага творчої інтуїції

творення нової художньої реальності

пошуки нових формальних засобів у мистецтві

синтез мистецтв

тяжіння до умовності

орієнтація на створення не соціальних типів, а «симптомів епохи», тобто культ особистісного, індивідуального начала

Модернізм викик у 1860—1870 роках ХІХ століття у Франції, а невдовзі поши­рився в інших країнах. Поява модернізму пов'язана з принципово новим розумін­ням мистецтва і його співвідношенням з людським буттям. Мистецтво втратило функцію наслідування життя, яка була основною ознакою реалізму та натуралізму.

Виділили два періоди розвитку модернізму:

—ранній — остання третина ХІХ — 10-ті роки ХХ століття — символізм, ім­пресіонізм, неоромантизм

—зрілий (з 10-х років ХХ століття до останньої третини ХХ століття) — іма­жизм, акмеїзм, футуризм, експресіонізм, сюрреалізм

Ранній модернізм вперше порвав з традиціями реалізму та натуралізму, відмо­вившись від зображення життя у формах життя, але не відкидаючи досягнень рома­нтизму, беручи його систему за вихідну. Головною у творчості письменників стала естетична проблематика. Художній твір усвідомлювався не як засіб соціального аналізу, а як виявлення творчої свободи митця.

У зрілому модернізмі простежувався відхід від зневажливого заперечення дійс­ності, до її освоєння, пошук нових форм одухотворення дійсності, поетика синтезу, перехід від миттєвого до загального.

Письменники-модерністи: Ш. Бодлер, П. Верлен, А. Рембо, Дж. Джойс, Ф. Кафка, М. Пруст, Р. М. Рільке, О. Блок, М. Вороний, О. Олесь, М. Коцюбинський.

В історії людської цивілізації закарбувалися насамперед події, що наклали від­биток на врівноважений плин часу, порушили спокій. Тому й історичними віхами у розвитку літератури стали саме ті події, які найбільше вплинули на долю людини і світу. Література ХХ ст. — не виняток із загальної тенденції.

Перший період літературного розвитку ХХ ст. — це 1871—1914 роки: від Пари­зької комуни до Першої світової війни. Другий період — 1914—1945 роки, коли, обпалена двома світовими війнами, сформувалася література, яка визначила шляхи творчих шукань подальших мистецьких поколінь. Третій період — 1945—1985 ро­ки: література не лише жила тривогами і сподіваннями часів «холодної війни», а й передусім намагалася осягнути і відтворити складність реального життя.

З кінця вісімдесятих років настав «новий рубіж віків», почалася нова епоха. ХХ століття, з його протиборством різних політичних систем, із гонкою озброєнь залишилося у минулому. I хто знає, чи не будуть проблеми, породжені цим перехід­ним часом, ще довго визначати шляхи історичного розвитку людства, а отже, й роз­витку літератури?

Якщо у виборі тем, сюжетів, образів письменники завжди так чи інакше прикуті до свого часу, бо не митець вибирає час, а час — його, то форми художнього зо­браження розвивалися не за законами історії, а за законами мистецтва.

«Письменник створив власний, неповторний художній світ, збудував для людс­тва величезний храм високої духовності. Та щоб його збудувати, митець сам пови­нен знайти дорогу, що вестиме туди, де йтиме будівництво».

Упродовж віків письменники шукали нових шляхів відтворення подій, сучасних чи історичних. Одні прагнули зображувати життя у впізнаваних формах, без при­крас, інші в метафоричних шукали і знаходили можливості для творення алегорич­них картин буття.