Материал: Історія зарубежної літератури XX століття - Підручник (Давиденко Г. Й.)


3. загальна характеристика творчості письменника

Брехт зажив популярності спочатку як поет. У 1918 році написав «Баладу про мертвого солдата», яку особисто виконував у політичних кабаре, акомпонуючи собі на гітарі. Одного разу наприкінці війни письменник почув похмурий жарт: «Тепер вже для військової служби мерців викопують». Цей гіркий дотеп автор перетворив у сюжет балади, в якій йшлося про те, як комісія лікарів визнала придатним до служби покійника, бо йому не страшно було померти вдруге. Під грім труб і литавр солдат знову пішов у бій.

Твір було спалено, а автора позбавлено німецького громадянства. Саме в еміг­рації він написав найкращі драматичні твори.

Були у творчому доробку письменника і віршовані твори. Першу поетичну збір­ку він назвав «Домашній псалтир»(«Домашня збірка»). Назву автор запозичив у са­мого Мартіна Лютера. Брехт став торцем найкоротшого віра про кохання. Слабкість Ти не мав жодної. Я мав одну: Я любив.

Відомою стала «Балада про Мазепу» Б. Брехта Тією ж уздою, що твердо тримав він завше, Його прив 'язали до спини його ж таки русака, Той гнівно шарпнувся, рідні простори згадавши І, заіржавши, цькований у темряву поскакав. Там його прив' язали, аж огирю біль звірячий Не дозволив спинитися ані на хвилю одну, Ще й так, що він ані чого, крім неба не бачив, Яке вороним стало, ширшим, дальшим за долину. Як вірна дружина, огир за ним побивався, Від навісної зграї рятував його, ніс напрямки, -Він судомно пругався, лихих ворогів жахався, Повіддя глибше врізалось у кровотечні боки. Ввечері незвичайно вигравала небесна чара: Птаство чуже, вороння й коршаки навздогін За ним безмовно пливли, як зворушена хмара -З гори вони пантрували задиханий гін. Три дні коняга несла його знавісніло, Нестямно іржала до вічних начал, Де небо швидко тьмяніло й ясніло, Де безмір неба — непідвладний очам. Три дні — мерщій, хутчій, щодуху, щосили. Немов три вічності вмах, прожогом промчав, Де небо ширше тьмяніло й ясніло, Де безмір неба — непідвласний очам.

Три дні він смерті благав, просив, наче раю,

І в небо злетіти не міг, не потрапив з трави,

І птаство дике чатувало, коли він сконає ,

Розпачливо кружляло над стервом живим.

Три дні, аж поки йому не послабило путо,

Між небом зеленим і попелиськом трави

Гей, сварилося вже, скублось, билося люто

Вороння й коршаки над стервом живим.

Він гнав прудкіше, вони за ним, наче горе,

Кричав гучніше — кричали вони, як один.

Заступаючи сонце і заступаючи зорі,

Пантрували вони його задиханий гін.

Три дні, а тоді сталося те, що бути й повинно —

Небо мир дарувало, мовчання дала земля, —

Він вимчав таки, одуривши гонитву невпинну,

З конем і степом, з мовчання і довготерпіння

Коршаки небо знайшлися десь опісля

Три дні він мовчав крізь суцільні світанки і смерки,

Вже йому й не боліло, до того ж безсилий зробився,

Аж поки, знеможений, не врятувався верхи

Та, ніби до схову, до забуття не притивсь. Втіленням ознак «епічного театру» стала драма «Матінка Кураж та її діти. Хро­ніка з часів 30-літньої війни» (1939).

П' єса була написана напередодні ІІ Світової війни. Письменник бачив, відчував, як невпинно та невблаганно насувалася катастрофа. Окремі сюжетні мотиви він за­позичив із повісті німецького письменника XVII століття Г. Я. К. Гріммельсгау-зена «Детальний і дивовижний життєпис неприторенної дурисвітки та волоцюги Кураж».

« Його п' єса, — став Фрадкін, — була словом перестороги, закликом до німець­кого народу не спокушатися обіцянками, не розраховувати на вигоди, не зв' язувати себе з фашизмом спільними злочинними та спільною відповідальністю і розпла­тою».

Сам Бертольд Брехт зазначив, що, коли працював над нею, уявляв, як зі сцен те-трів кількох великих міст пролунає попередження про те, що принесе з собою вій­на, загроза якої ставала дедалі реальнішою: «Вистави, про які я мріяв, не відбулися. Письменники не могли писати з такою швидкістю, з якою уряди розв' язували вій­ни: адже для того щоб творити, потрібно думати. Театри надто швидко потра­пляли під владу великих розбійників. «Матінка Кураж.» — спізнилася». Автор не показав війну як конкретно історичне тло, а лиш як привід. Головна проблема — чи можна жити з війни, «годуватися з війни». За жанром — історико-алегорична дра­ма. У ній автор утверджував відповідність кожної людини за участь у війні, за долю свого людства. П' єса складалася із 12 епізодів, кожен починався ремаркою, яка ви­кладала головну подію наступної сцени (таким чином запровадив прийом «відчу­ження»). Брехт використав принцип параболи. Оповідь велась від сучасного авто­рові світу, іноді взагалі від конкретного часу, а потім поверталася до залишеної теми і давала їй філософсько-епічну оцінку. П'єса-парабола мала два плани: розду­ми Брехта про сучасну дійсність, історична хроніка становила другий план — блу­кання маркітанки Кураж у роки Тридцятирічної війни, її ставлення до війни. Зага­льна ідея — несумісність материнства з війною і насильством.

Героїня п'єси Анна Фірлінг, на прізвисько «Матінка Кураж» — маркітанка, тор­гувала різними дрібницями. Вона їздила зі своїм возком, своєрідною крамницею, за військом. Героїня мала двох синів і доньку, всі діти народжені від різних батьків. Усе, що вона мала, дала їй війна. її прибутки залежали від успіху військових справ, тому що її покупці — солдати. Енергійна, жива, гостра на язик, вона вірила, що по­вністю забезпечила себе, але війна наносила їй удар за ударом.

Хоче війною жити, Мусить їй щось та сплатити.

Спочатку вербувальники забрали сина Ейліфа, він загинув, страчений своїми, бо не тямив, що грабунок, який був подвигом у ході воєнних дій, виявився злочином після їх припинення. Загинув і менший син Швейцаркас, якого мати влаштувала на небезпечну посаду полкового скарбника. Але, коли він потрапив до полону католи­ків, не зрозумів, що не слід ховати від них довірену йому касу. Загинула й німа Ка-трін, яка пожаліла дітей та людей з міста, на яке хотіли зненацька напасти католи­цькі солдати. Дівчина била у барабани, щоб попередити їх про небезпеку. Головна героїня залишилася сама. Ніщо не змінило її бажання продовжувати торгівельні справи: впряглася у візок, поспішала за військом, самотня, розчавлена, нікому не потрібна. Провина і біда її в тому, що вона бачила у війні джерело не смерті, а життя: «Треба знову торгівлю налагоджувати!».

П' єса закінчилася зонгом, сповненим гіркого докору простим людям, що вірили агресорам:

Війна, то щедра, то убога,

Тривати може цілий вік.

Але від неї анічого

Не має простий чоловік.

Він носить драння, вкрите брудом,

Жере гидоту на обід,

Але уперто марить чудом:

Ще не закінчено похід! У «театрі співчуття» доля Матінки Кураж викликала б симпатію і повагу, а на­станови театру Брехта засудили героїню, не розділили з нею горя, докопалися до її помилок. За драматургом, суспільство, у якому жили герої, негативне і нелюдяне.

Зовні драма наче не була пов' язана з історичними та політичними реаліями кін­ця 30-х років ХХ століття. Дія відбувалася у Німеччині XVII століття, охопленій полум'ям 30-літньої війни. Тут скрізь згарища й пустелі, на які перетворилися ко­лись квітучі міста й села, їздила фургоном зі своїми трьома дітьми, нажитими від різних чоловіків, енергійна маркітанка Анна Фірлінг, на прізвисько Кураж. Але драматург, написавши твір про Громадянську війну в Іспанії (1936—1939), перед­бачав утвердження гітлерівської диктатури, початок другої світової війни.

Його зацікавив механізм суспільно-економічних взаємин, що породжив і під­тримав війну. Письменник ставив за мету розвінчати не стільки несправедливу за­гарбницьку війну, скільки, зв' язок з нею простої «маленької» людини. Детально вивчивши дійсність, Брехт зрозумів, що німецький обиватель піде на майбутню війну, сподіваючись на власний, дрібний, егоїстичний зиск. Саме тому головною героїнею твору стала дрібна комерсантка, що сподівалася нажитися під час загаль­ного розорення. Автор акцентував увагу не стільки на моральному боці «спекуляції на війні», скільки на мотивах, що спонукали «мирних людей» добровільно втягува­тися у воєнний вихор: «На війні велику комерцію ведуть не маленькі люди. Війна, яка є тією ж комерцією, знищила людські чесноти навіть у добропорядних людей».

Матінка Кураж — символ занапащеної Німеччини, хоча у творі не було і згадки про нацизм чи Гітлера. Пройде шість років і Німеччина справді переживе крах, впаде до межі, що позначиться істориками як «Час 0». Це був початок півстолітнього існування у вигляді розколотої на дві частини держави, перегородженої Берлінською стіною.

Матінка Кураж — спритна, моторна, язиката, цинічна, але по-своєму людяна. Вона не мала жодних ілюзій щодо ідейного підґрунтя війни і ставилася до неї суто прагматично — як до засобу збагачення. їй байдуже, під яким прапором відбувала­ся торгівля у її дорожній крамниці, — головне, щоб вона проходила вдало. Суть фі­лософії матінки Кураж — це келих пива та невелика компанія без високих праг­нень, вона скептично ставиться до високого. До комерційної справи героїня залучила і своїх дітей, які виросли і стали дорослими на тлі нескінченної війни. Як турботлива мати, Кураж піклувалася про те, щоб війна їх не торкнулася, щоб серед воєнних буднів залишилися тільки крамарями.

Кожен із дітей, за задумом автора був алегорією певної чесноти.

Старший син Ейліф став втіленням хоробрості. Він, здійснивши на один подвиг більше, ніж було потрібно, накликав на себе смертний вирок воєнного суду. Проте, коли він забрав у селян худобу, відбувся процес переродження хоробрості у відвер­ту жорстокість. Герой був страчений.

Молодший син Швейцеркас був чесним, потрапив у полон до католиків, пішов на розстріл, аби не видати ворогові доручену йому полкову касу. Смерть обох синів Кураж — безглузда.

Донька Катрін — добра дівчина, яка пожертвувала собою заради порятунку ці­лого міста. Вона била у барабан, щоб попередити про небезпеку. Героїня німа, а це сприймалося як алегорія безпорадної доброти. Картина розстрілу Катрін — одна із найсильніших у драмі.

Таким чином, Брехт змусив замислитися над тим, що у сучасному світі, можли­во, повинні змінитися і самі чесноти: правда — стати хитрішою, хоробрість — роз­судливішою та людянішою, доброта — здатною за себе постояти.

Втративши дітей, Кураж відчутно не змінило своє життя. Завдання автора поля­гало не у тому, щоб прозріла його героїня, а в тому, щоб прозріння прийшло до глядача (теорія «епічного театру»). Твір став своєрідним вироком світові насильст­ва і корисливості. Сучасне суспільство переповнене злом і вадами, у ньому не за­лишилося місця для людяності. Лише підлість забезпечило успіх і процвітання, а чесноти привели до загибелі.

Наступна драма «Життя Галілея» була написана впродовж 1938—1957 рр. і мала три редакції, кожна з яких суттєво змінила її прочитання. Перша (1938— 1939), створена напередодні Другої світової війни, стала палким закликом до антифашистської боротьби. Друга (1945—1946), наголосила вже на проблемі впливу науки на долю людства та моральної відповідальності кожного за все, що відбувалося у світі (пов'язана з трагедією випробування атомної зброї). Третя, і остаточна редакція п' єси 1957 р., лише увиразнила її попередній варіант: було знято дві картини, змінено кілька сцен, що остаточно позбавило образ Галілея ореолу високої самопожертви. Третя редакція була поставлена в «Берлінському ансамблі» у 1957 році вже після смерті автора.

Драматург розпочав роботу над твором, коли в газетах з' явилося повідомлення про розщеплення атома урану. В умовах існування фашистської диктатури наукове досягнення німецьких вчених стало страшною загрозою для людства.

За жанром «Життя Галілея» — філософська драма, що мала різні тлумачення і тим самим спонукала читача (глядача) до перегляду власної позиції та світогляду.

В основу проблематики твору були покладені науковий, соціальний та морально-філософський аспекти. Герой відкривав наукові закони, суспільні порядки та само­го себе. Мета п'єси — нагадати про відповідальність вченого за наслідки зроблених ним відкриттів.

Прототипом головного героя став Галілей — перша людина, яка поглянула на небо у збільшувану оптичну трубу (1564—1642). Він жив у середньовічній Італії, де влада Римського Папи і святої інквізиції була необмежена, а будь-яке вільнодумст­во, сумніви у релігійних догмах жорстоко каралися. Вчений подарував людству не­мало відкриттів в астрономії і механіці. Побудувавши два перших в історії науки телескопи, він відкрив 4 спутники Юпітера, спостерігав гори і кратери на Місяці, фази Венери. У 1632 році церква наклала заборону на твори. Він помер непроще-ним в' язнем інквізиції у 1642 році.

Дія твору охопила 1609—1642 рр. в Італії. Італія — колиска Відродження. Голо­вний герой — Галілео Галілей — вчитель математики у Падуї, прагнув довести правильність нового вчення Коперніка про будову світу. Але його вчення ні в кого не знайшло підтримки. Один лише хлопчик Андре (син економки) слухав вченого, але оскільки ще малий, то багатьох речей не розумів. Галілео винайшов підзорну трубу і передав цей винахід Венеціанській республіці. Спочатку його винахід сприйняли схвально, але потім заперечили вчення. 10 лютого 1610 року за допомо­гою підзорної труби науковець відкриває у небі явища, які стали доказам правиль­ності системи Коперніка. Товариш попереджав про небезпеку, але Галілео вірив у силу розуму.

Його відкриття наштовхнулися на недовіру придворних вчених. У дослід­ницькому інституті Ватикану переглянули винаходи Галілея. Інквізиція наклала за­борону на вчення Коперніка.

Церемонія покаяння відбулася у Ватикані. Папа Уран ІІІ приймав кардинала-інквізитора. Галілео за вимогою інквізиції відрікався від свого вчення про рух Землі це сталося 22 червня 1633 року. Відтоді він проживав у заміському будинку побли­зу Флоренції дня до смерті залишився в'язнем інквізиції.

Вчений Галілей боровся за істину, адже саме вона стала «дитям часу, а не авто­ритету». Герой пройшов складний шлях від романтичного оптимізму, через зраду самого себе і відчай, до глибокою розуміння сутності всього, що сталося, й щирого покаяння.

Важливу роль у розкритті проблематики твору відіграв образ «світла знань», лише він зміг подолати морок і змінити тим самим життя людей. Життя змусило Галілея переглянути свої погляди. Він визнав убозтво науки, коли збільшення кіль­кості відомих фактів так і не дали змоги намалювати остаточну картину Істини. «Головна причина науки здебільшого криється в її уявному багатстві. Тепер мета науки не в тому, щоб відчинити двері нескінченному знанню. А в тому, щоб покла­сти край нескінченній помилці». Найбільшим своїм злочином Галілей вважав те, що зрадив покликанню. Вчений зобов' язаний робити відкриття навіть тоді, коли не знає, чи матимуть вони результат. Сенс його буття був не так у винаходах, як у тій позиції, духовній, етичній, соціальній, яку він займав як вчений. Своїм зреченням він, породив покоління науковців-служок, які в ім' я споконвічного відкриття пішли на безкінечні компроміси, прискоривши падіння людства у прірву виродження та самознищення.

Герой дорікав собі, бо зрікся самої можливості внутрішньої свободи, відпо­відальності за власні вчинки, простору, які, власне, сам же і відкрив цілому сві­тові.

Автор зробить висновок, що справжня наука вимагала мужності. Людям по­трібні не герої, а реальне полегшення важкого існування. Твір актуальний ни­ні, коли знизився статус освіти, коли науковці вимушені боротися за своє вижи­вання.

 

Запитання для самоперевірки

1.         У чому полягає актуальність драми «Матінка кураж» та «Діти сьо- годні»?

Які питання порушує драматург у філософській драмі «Життя Галілея»?

У чому полягають особливості реформи театру Б. Брехта?

За який твір і коли письменника було позбавлено німецького громадянства?