Материал: Історія зарубежної літератури XX століття - Підручник (Давиденко Г. Й.)


Заняття № 8

ФІЛОСОФІЯ ЖИТТЯ, КРАСИ, НАСОЛОДИ І МИСТЕЦТВА В РОМАНІ ОСКАРА ВАИЛЬДА «ПОРТРЕТ ДОРІАНА ГРЕЯ»

 

План

Історія створення роману. Філософія гедонізму та її вираження у творі.

Тема мистецтва, основна проблематика роману.

Ідейно-композиційна роль образу лорда Генрі.

Тема краси. Сутність трагедії Доріана Грея.

Характер образу художника у романі.

Парадокси та їх значення у творі.

 

Завдання для підготовчого періоду

Поясніть символічне значення портрета Доріана Грея.

Простежте шляхи морального падіння героя.

Поміркуйте над запитанням:

• Ціна, яку сплатив Доріан за вічну молодість і красу: чи не зависока вона?

Складіть логічну схему за твором.

Література

Кривина Т. Что знал о красоте О. Уайльд? // «ЗЛ». — 2006. — № 7 (455). — С. 15—21.

Бульваренко Л. Прекрасний принц з потворною душею (О. Вайльд «Портрет Доріана Грея» 10 клас) // «ЗЛ». — 2006. — № 7. — С. 13—14.

Свічкарьова І.Б. Вчимося інтерпретації художнього тексту (Урок-дослідження за ро­маном О.Вайльда «Портрет Доріана Грея») // Всесвітня література. — 2003. — № 12. —

С. 30—32.

Новик С. М. Уайльд і його роман «Портрет Доріана Грея». 10 клас // Зарубіжна літера­тура. — 2003. — № 6. — С. 32—33.

Стамат Т. В. Формувати самостійність і незалежність естетичних суджень (Конспект уроку за романом О. Вайльда «Портрет Доріана Грея») // Всесвітня література. — 2004. — № 8. — С. 26—29.

Удовиченко Л. М. Афоризми письменника як засіб осмислення його творчості. Підсу­мковий урок за романом О.Вайльда «Портрет Доріана Грея» // Всесвітня література. — 2005. — 33. — С. 19—22.

 

Інструктивно-методичні матеріали

Естетизм — це збірна назва літературно-мистецьких течій, представники яких обстоювали естетичні особливості мистецтва (красу). Він виник у Англії наприкін­ці XІX ст., як реакція на суворий стиль вікторіанської доби. Художнім чинником зародження таких поглядів стала ідея «мистецтва заради мистецтва», що існувала ще з античних часів. Естетизм був противагою реалізму, який звертав увагу на со­ціальні проблеми. На його формування вплинули філософські ідеї Джона Рескіна та Волтера Патера. Найяскравіший представник — Оскар Вайльд.

Естетична теорія викладена у книзі «Задуми» (1891). Діалогічний вступ до неї — «Занепад мистецтва брехні» — став маніфестом цієї течії. У ньому йшла су­перечка про кризу в мистецтві та шляхи виходу з неї. Мистецтво було самодостат­нім і самоцінним естетичним явищем, яке не мало коренів у дійсності і не несло в собі ніяких моральних настанов. «Картина не має жодного іншого сенсу, крім влас­ної краси», — заявив Уайльд.

З усіх творів письменника найповніше втілив у творчу практику постулати есте­тизму інтелектуальний роман «Портрет Доріана Грея».

«Портрет Доріана Грея» дослідники назвали одним із найбільш загадкових тво­рів Оскара Вайльда.

Твір написаний у 1890 році. Прозаїк писав його на замовлення одного амери­канського журналу у рекордно короткий термін — трохи більше, ніж за два тижні, бо уклав парі, що здатен створити роман саме у такий термін. Задум: одного разу у майстерні свого приятеля, художника Безіла Уорда, О. Вайльд побачив натурника, котрий вразив його досконалістю зовнішності. У передмові до твору автор визна­чив головну мету роману: вічність і велич наджиттєвого мистецтва.

У липні 1890 року роман опублікували в американському журналі «Ліппінкотс Манслі Мегазін». Він мав чимало спільного з твором Ч. Метьюріна «Мельмонт -блукач», де також розглядався таємничий зв' язок між долею героя і його портретом. Також джерелами роману стали твори: Жюріс -Шарля Тюїсмена «Навпаки», Гете «Фауст», Бальзак «Шагренева шкіра», Гофман «Малюк Цахес», Гоголь «Портрет».

Критичні відгуки на твір носили, майже без винятку, надзвичайно різкий характер, навіть з вимогою піддати забороні книгу, а автора — судовій відповідальності.

За формальними ознаками «Портрет Доріана Грея» — це «роман виховання», адже письменник виклав історію Доріана Грея, який побудував власне життя, втілюючи певні ідеї. Але фактично твір — це моральна притча про молоду лю­дину, яка ставила до життя, як до експерименту і нехтувала загальнолюдськими нормами моралі.

Риси імпресіонізму у романі:

композиція концентрувала не на дії, безпосередньому житті і його поясненні, а на відмінностях сприйняття дійсності різними персонажами;

персонажам надано можливість виявити своє ставлення до подій, учасником чи свідком яких вони стали;

«вишуканість» описів у романі;

пейзажі стали фоном сприйняття героя, сам герой ніби розчинився у навко­лишній красі

Риси символізму у романі:

фабула твору перегукувався з центральною тезою символізму про невідповід­ність видимого сутності;

портрет набув символічного значення: він став виявом сутності, зобразити яку, втілити у конкретну форму лише інтуїтивно міг істинний митець;

на стильовому рівні — безпосереднє вживання парадоксів

Передмова до книги складалася з 25 афоризмів і різних висловлювань Т. Флобера, які, втім, стали оригінальними в Вайльда. Зміст афоризмів розкрив у сюжеті роману. На думку автора, мистецтво прагнуло розкрити себе і втаїти митця, відобразити не життя, а глядача (читача). Художник — не мораліст, бо мистецтво стояло поза мораллю, йому дозволено зображувати все. Взагалі, мистецтвом стало тим, що не дає ніякої користі.

Тема роману: тема мистецтва і краси.

Проблематика: співвідношення краси зовнішньої і внутрішньої; мораль і мисте­цтво; взаємини життя і мистецтва.

Для романів кінця ХІХ ст. традиційно на перший план висувала ідея, а образи втілювали той чи інший її аспект. Лорд Генрі, художник Безіл Голуорд і його нату­рник Доріан Грей втілили цю ідею у життя.

Ім' я персонажа Доріан з англійської означало «доричний», мистецтвознавчий термін на позначення найдавніших пам' яток класичної античності.

Дія роману розгорталася у сучасній автору Англії, але письменник майстерно ввів у нього фантастичні, містичні елементи, які наблизили його твір до готичних романів.

Твір побудований на цікавому задумі: на рідкість гарний юнак Доріан Грей мрі­яв про те, щоб молодість і краса ніколи його не залишали. Художник Безіл Голуорд створив портрет Грея, який мав чарівну здатність — на ньому відображалися всі порочні моменти життя героя, тоді як сам він зберігав чистий юнацький вигляд, з роками краса його тільки розквітала.

Три різних персонажі роману виражали різне ставлення до життя. Цинічний лорд Генрі Уоттон, старший товариш Доріана Грея, сповідував культ насолоди, для нього не існувало ніяких моральних цінностей. Він запевнив Грея у всесильності краси і молодості. У нього холодна душа, яка втратила моральні ідеали.

Лорд Генрі, як витончений естет, кохався у красі, робив її джерелом насолоди. Його можна назвати теоретиком та ідеалом естетизму. Цей образ також трактували як «образ змія-спокусника», оскільки його слова Доріан сприйняв як програму дій, реалізував їх на практиці і поширив серед «золотої молоді». Лорда Генрі не можна вважати холодним експериментатором, оскільки він передбачив наслідки і чесно попередив про них Доріана. Втім, він байдужий до того, чому бракує вишуканості, і в житті, і в смерті шукав лише красу. Лорд Генрі — ідеолог краси, тож письменник поставив цю фігуру поза вимогами моралі та етики. Творцями прекрасного стали Безіл Голуорд та актриса Сибіла Вейн. Вони втілили ідею самовідданого служіння мистецтву. На відміну від лорда Генрі, художник Голуорд — творець краси. У нього гаряче, чуйне серце, яке він вклав у своє мистецтво. Між цими двома геро­ями головний герой роману — Доріан Грей, за душу якого боролися. Юнака прива­била гедоністська теорія лорда Генрі, і під його впливом він віддався насолоді. За­ради вдоволення своїх потреб не зупинився ні на чому, оскільки впевнений, що щастя людини не залежало від моральних принципів.

Але вплив лорда Генрі послабився, коли юнак закохався у молоду 17-літню акт­рису Сибіллу Вейн. Доріан не називав їй свого імені, а для закоханої дівчини він просто Прекрасний принц. Лорд Генрі холодно сприйняв це захоплення героя, хоча вважав, що воно йому потрібне у якості першого сексуального досвіду. Він впевне­ний, що скоро Доріан сам залишить дівчину заради якоїсь іншої претендентки.

Лорд Генрі виявився правим. Згодом Доріан кинув актрису, але він навіть і не думав, що це призведе до трагічних наслідків: Сибілла покінчила життя самогубст­вом, оскільки не змогла перенести зради коханого.

Так відбулося перше моральне падіння Доріана, після чого той помітив зміну на портреті — поява перекошеного рота. Але Доріан панічно боявся лише старості. Впевнившись, що з якоїсь причини старів тільки портрет, а сам він залишався довгі роки молодим, сховав шедевр подалі, щоб не бачити його справжного вигляду. Він все нижче опускався морально до того моменту, коли вбиває художника Голуорда. І тоді Доріан побачив, що на портреті на руках появилася кров, а обличчя стало скривленим і жахливим.

Він вирішив знищити портрет — єдиний доказ гріхів. Доріан проколов портрет, але коли на шум вбігли слуги, то побачили на стіні чарівний портрет Доріана, а на полу мертвого старого, і тільки по каблучках на руках вони впізнають свого господаря.

Безіл Голуорд — одна з модифікацій образу автора в романі. Його змальовано та­ким, яким хотів бути сам письменник. Голуорд талановитий не стільки інтелектуаль­но, скільки інтуїтивно. Властива митцям здатність провидіти та відбивати це у своїй творчості стала фатальним тягарем для Безіла. Він болісно відчував Красу, її немину­чість, позачасовість. Прекрасне — вічне, тому полотна Голуорда безсмертні, як і зо­бражені на них герої. А сам художник зовні негарний. Уайльд підкреслив разючий контраст між некрасивістю персонажа і красою його душі, інстинктивною відразою до аморальності та зла як найвищих форм Потворності. Безіл опинився біля Доріана Грея в найдраматичніші моменти його життя з найкращими щодо юнака намірами. Та щоразу його дії призводили до непоправного: художник став мимовільним вину­ватцем знайомства юнака з лордом Генрі, провокуючи того своїм небажанням підда­вати нестійку психіку молодої людини згубному впливу великосвітського лева; він творець магічного портрета, що так досконало передав красу та внутрішню сутність головного героя, котрий фактично змінив, а згодом і замінив оригінал; добровільно жертвуючи Доріанові своє творче я, художник врешті спровокував того на вбивство, а згодом на самогубство. Захоплений юнаком, Безіл засобами живопису передав те, чого не міг сформулювати щодо себе сам Доріан. Водночас Безіл навіть не здогаду-вав, що стане винуватцем трагедії Доріана і власної. Фатальність, містичність забарв­лення сюжетної лінії Голуорд-Грей полягала в цій невідворотності духовного руйну­вання й загибелі як головного героя, так і митця, що приніс в жертву реальному почуттю Мистецтво. Зрештою Безіл гине від рук монстра, що пробудився у душі До-ріана, який вирішив показати художникові перероджений портрет.

Лорд Генрі Уоттон у романі постав як «Принц Парадокс». Лордові подобалося маніпулювати юнаком, ставити на ньому психологічні експерименти.

Таким чином, герої роману виражали різне ставлення до життя.

 

Доріан Грей

Лорд Генрі

Безіл Голуорд

Втілення краси

Втілення філософської насолоди

Втілення ідеї служіння мистецтву

Замінив моральні по­чуття милуванням кра­сою, гонінням за на­солодою

Кохається в красі, відмежо­вується від брудкого життя. Власне життя — найважли­віше, хоча не має ідеалів

Творить красу, має добре серце, спалює себе на вівтарі служіння мистецтву; страждає, що відчуває розрив між ідеа­льним змістом і життям

Висновок до роману:

Людина без совісті і без душі не могла існувати;

Світ духовності людини треба формувати не сьогоденними розвагами, а віч­ними цінностями;

3.         Багатство матеріальне і багатство душі — різні поняття Основні думки автора щодо роману:

Розкрити себе і притаїти митця — цього прагне мистецтво;

Не можна безкарно порушувати норми людського життя;

Втрата моральних переконань веде людину до загибелі

Особливу роль у романі відіграло використання парадоксів. Вразило не тільки кількість парадоксальних афоризмів, але й їхня несподіваність. Наприклад, Вайльд стверджував: «Митець не прагне нічого доводити. Довести можна навіть безперечні істини». Лорд Генрі також виклав свою теорію «нового гедонізму» у формі парадо­ксальних афоризмів: «Так зворушувала і бентежила музика. Але вплив музики менш виразний... Вона-бо творить у людині не новий світ, а швидше новий хаос.

 

А тут — слова! Самі слова! Але які моторні! Які ясні, промовисті, жорстокі! Від них не втечеш. І до того ж — які в них невловні чари! Ці слова, здавалося, надають відчутної форми туманним маренням, і бринить у них своя музика, така ж солодка, як у віоли чи лютні. Самі слова! Та чи ж є що-небудь таке реальне, як слова?».