Материал: Історія зарубежної літератури XX століття - Підручник (Давиденко Г. Й.)


Заняття № 12

СХРЕЩЕННЯ ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКОЇ МОДЕРНІСТСЬКОЇ ТРАДИЦІЇ З НАЦІОНАЛЬНИМ МІФОПОЕТИЧНИМ БАЧЕННЯМ В ОПОВІДАННІ ГАБРІЕЛЯ ГАРСІА МАРКЕСА «СТАРИГАН З КРИЛАМИ»

 

План

Зрощення фантастичних елементів з побутовими деталями — характерна ознака художнього світу твору. Реальність і вигадка в оповіданні.

Своєрідність образу янгола: його безпорадність і терпимість до людей, спорі­дненість з людською природою.

Образна система твору. Філософсько-етичний сенс зустрічі янгола з людьми.

Зображення людського суспільства, в якому немає місця ангелам.

Сенс фіналу та назви оповідання. Символіка твору.

 

Завдання для підготовчого періоду

Прочитати баладу І. Драча «Крила» і порівняти її з оповіданням Г. Маркеса.

Повторити поняття про «магічний реалізм». Знайти у тексті риси цього

методу.

Подумайте, яка роль художніх деталей у творі?

Знайдіть в оповіданні символи, дайте їм характеристику.

 

Література

Земсков В. Маркес. — М., 1986.

Маркес Г. Г. Стариган з крилами // Всесвітня література. — 1998. — № 12.

Покальчук Ю. Латиноамериканський роман. — К., 1980.

Ромащенко Л. Крила як символ духовного злету людини // Там же.

Ступак Л. Янгол у світі фальші. За оповіданням Г. Г. Маркеса «Стариган з крила­ми» // Зарубіжна література. — 2007. — № 10—11 (506—507). — С. 39—40.

Чужинова Т. І був він незвичайний ... За оповіданням Г. Г. Маркеса «Стариган з кри­лами». 10 кл. // Зарубіжна література. — 2007. — № 10—11. (506—507). — С. 33—36.

 

Інструктивно-методичні матеріали

Особливість даного оповідання — поєднання реального і фантастичного, ко­мічного з серйозним. Це допомогло авторові висвітлити проблеми повсякденно­го життя. Тому творчу манеру Маркеса називали «магічним реалізмом». Сюжет оповідання досить фантастичний. У приморському селищі з'явився ангел. Чому саме, ніхто не поцікавився, бо всі задовольнилися висновком «розумної сусід­ки», що буцімто це посланець за душею хворої дитини, отже, смертельно небез­печна істота.

Фантастичне з'явився у творі із самої реальності, і це надало оповіданню фанта­стичного звучання, але водночас не позбавило реалістичного змісту. Твір про події дивовижні і одночасно буденні. Для автора незвичайне не стільки виокремилося зі звичайного, скільки стало його часткою.

Ох, сусідка! Це типовий реалістичний образ всезнаючої пліткарки, втілення са-мовпевненої сірості, яка все знало, все вміло, прагнула бути в центрі всіх подій, її репутацію не похитнуло навіть зовсім безглузде твердження, що ангели харчували­ся лише смердючою камфорою. Щось не гаразд у суспільстві, коли така людина — одна з найавторитетніших.

За порадою сусідки (а поради у неї є завжди) поліцейський Пелайо змінив своє доброзичливе ставлення до старого і, сидячи в теплій кухні з дубцем у ру­ках, сторожував немічного бідолаху, котрий не борсався у холодній калюжі. Сцена сповнена іронії і мала сатиричний зміст. Але в даному разі; важко засу­джувати Пелайо, адже тримаючи ангел арештом у дротяному курнику, він за­хищав свою дитину.

Небесну чистоту кинуто в грязюку (у прямому і переносному значенні цього вира­зу). Така метафора стала уособленням життєвого бруду, життя без милосердя і добро­ти, а водночас і обмеженості жалюгідного існування. У цьому полягав ідейний зміст оповідання.

Ангел — це божество. Згідно з біблійною традицією, Бог виявляв свою волю че­рез янголів. Слово «янгол» означає «вісник», той, хто доносив божественну істину, Господню волю до людей.

***Цікаво знати, що Мойсей Маймонід вважав янголів безтілесними, Дамас-кін — безсмертними, Аристотель — інтелектуальними.

У творі автор не уникав опису зовнішності небесного прибульця і зобразив його саме таким: «Він був одягнений як жебрак, череп його був лисий, як коліно, рот беззубий, як у старезного діда, великі пташині крила, обскубані та брудні лежали в болоті, і все це разом надавало йому кумедного і неприродного вигляду». Маркес показав янгола немічним, можливо, він зазнав багато болю, страждань, смутку. Йо­го душа боліла за людські гріхи, а обличчя передчасно постаріло через втрату лю­дьми моралі, духовної деградації. Тому він і втратив піднесеність, таємничість, свя­тість. Він став негарним, непоказним, звичайним, буденним, більше того, від нього йде жахливий сморід. Письменник подав і подібну картину, у той час як з' явився янгол. Здається, що він змалював потойбічний світ, де панувала смерть. Дощові бу­рі передували появі небесного посланця.

 

У біблійній легенді

І подивився Господь Бог на землю, і ось вона розтлінна: тому що всяка плоть спотворила шлях свій на землі. І сказав Господь Бог: — Кінець усякій плоті, бо земля сповнилася від них лиходійствами; і ось Я винищу їх із землі... Я наведу на землю потоп водяний... Вселенсь­кий потоп виступає як засіб покарання розтлін­ного світу

В оповіданні Маркеса

На землі панують сирість і сморід, «Світ поли­нув у суи», небо і море «змішалися у якусь по­пелясто-сіру масу», дощ не вщухає третю добу, і з напівзатопленого будинку повзуть краби; світло «непевне», сморід від крабів нестерпний, шлях перетворився на рідку кашу із болота і гнилля.

Бурхливе і суперечливе життя розтлінного оби­вательського світу потребує духовного очищення

 

У творі Маркеса янгол схожий на звичайну людину, але мав крила. Він — носій ідей, яких людство так і не зрозуміло. Тому крила обскубані, побиті вітрами. Та він Божий посланець, і тому його місія на землі — своїм терпінням, добротою, гуман­ністю викрити обивательську байдужість, егоїзм, духовне роз'єднання, брак віри, моральних ідеалів.

У Божого вісника крила виросли не завдяки, а всупереч людям. Це символізува­ло вічне оновлення життя, вічне його відродження. Сам автор твердо переконаний у незнищеності духовності.

Через ставлення до ангела розкрилася справжня сутність кожного з героїв. Се­лище, куди потраплив ангел, навіть не мало назви — це алегорія людського суспі­льства. Усі, хто бачив янгола, навіть не змогли зрозуміти його мови. Не винятком був і отець Гонгаза — служитель церкви, який теж не знайшов із янголом спільної мови. Мешканців селища здивувала не стільки сама поява божественного створін­ня, скільки його зовнішність. Це говорило про те, що не було нічого цікавого, що могло б здивувати просту обивательську реальність.

 

Представники провінційного селища

їхнє ставлення до янгола

Висновки

Родина Пелайо і Елісенди

—        тримали на мотузці;

—        зачинили у курнику разом із курями;

—        брали із кожного, хто приходив дивитися на янгола, п'ять сентаво

Ставлення гірше ніж до тварини. Шукають матеріальну вигоду

Населення про­вінції

—        просували у дірки сітки шматоч­ки хліба, наче тварині у зоопарку;

—        годували залишками їжі;

—        його увесь час дзьобали кури;

—        він чманів від смороду свічок;

—        люди кидали у нього каміння, а один просто припік йому бока роз­печеною залізякою

Душі людей черстві, жорстокі, злі і грі­шні.

Вони наглухо закриті для божественних істин

Отець Гонгаза

—        спочатку зазирнув до курника і привітався латиною;

—        не сподобалося, що янгол «не ро­зуміє Божої мови і не вміє шанувати Божих слуг»

Людина обмежена.

Не розуміла мови небесного створіння і вважала його дияволом, здатним пере­втілюватися

Папа із Рима

—        не міг дати тлумачення божест­венного явища;

—        з'ясовував, чи має той пуп і чи здатен утримуватися на кінчику голки

Служителі церкви проявили недовіру і байдужість.

Дійшли висновку, що не вони повинні шанувати Божого посланця, а навпаки

Посадові особи

—        ніхто не прибув на місце події;

—        відправили військо, щоб розігна­ти натовп

Суспільна влада не цікавилася появою крилатого старигана. Здатні лише застосовувати силові мето­ди, боячись якихось нововведень

Син Пелайо та Елісенди

—        байдуже ставився;

—        грався у курнику і заразив стари­гана вітряною віспою

Дитина вже заражена бацилами байду­жості, черствості, зла. Дитя — це відображення жорстокого, хворого суспільства

Фінал твору закономірний: ангел залишив селище, а Елісенда полегшено зі­тхнув. Тепер він не буде завадою в її житті. Загнаний і принижений дух випростав крила і злетів у височінь. Нарешті спокій запанував у господі Пелайо; зникли сум­ніви щодо конкуренції в отця Гонзаго та єпископа. На жаль, ніякої боротьби в люд­ських душах не відбулося. Совість, сумління, добро спали. Навіть він, божий по­сланець, не здатний розбудити найвищі чесноти цього світу. Так Гарсіа Маркес ствердив незгасимість справжніх духовних цінностей, їхню неминучість і незнище-ність. А бездуховні люди залишився у бруді свого огородженого дрібного матеріа­льного світу. Вони не витримали випробування на духовність.

 

Роль деталей і символів

 

Сльози на очах янгола

Відчайдушний біль за деградоване людство, розуміння сво­єї безпорадності у тлінному суспільстві, яке втратило духо­вні орієнтири.

Страждання старигана

Бажання янгола через фізичний та моральний біль наблизи­ти світ до очищення

Хворе серце

Болісне сприйняття дійсності

Ґрати на вікнах будинку, щоб не за­літали янголи

Підтвердження того, що людство жило у в'язниці матеріа­льних благ, воно байдуже до чужого горя; духовний злет вважало непотрібним

Свіжий вітер, промені сонця

Віра в нові сили, які принесуть перебудову в суспільстві

Крила

Міць, сила, духовний злет людини

Хвора дитина

Неблагополуччя людства, «хворе» майбутнє

Дівчинка-павук

Деградація суспільства

Висновок: «Людина зможе вистояти, перемогти, але тільки разом з усім наро­дом, з усім родом людським, зростання дерева якого й гарантує перевагу життя над смертю».

Міфологія подала приклад безстрашного Ікара, що наважився на ризик зара­ди своїх високих прагнень. Українські митці теж зверталися до теми окриленос­ті людини.

Так, у баладі І. Драча «Крила» йшлося про те, що люди не завжди готові до усві­домлення високих Божественних істин. А в поемі Б. Олійника «Крило» окриленість асоціювалася з високими духовними пориваннями, з прагненням робити добрі справи. Найстрашніший гріх — убити людську мрію, перебити крила.

Ішов по луках весело юнак

На зустріч із своїм цибатим братом.

Та зопалу об щось м' яке спіткнувся.

Під ноги глянув — сполотнів як місяць:

Лежав долілиць мертвий журавель.

Припав до нього і сахнувся дико,

Коли у мертвім оці журавля,

Як в дзеркалі, своє лице угледів,

Що просто на очах старіло важко:

 

Одна по одній зморшки проступали, Кришились зуби, западали щоки, — І він ставав столітнім, древнім дідом, А потім щось під серцем обірвалось, І сич зареготав, як потурнак: «Уже тобі ніколи не літати!» Повів незрячим поглядом. Нараз

Опікся оком об ціпок терновий — І все до скрику зрозумів. Усе!