Материал: Фізіологія сільськогосподарських тварин - Підручник (Науменко В. В.)


ІнтерорецептивнІ аналІзатори

Інтерорецептивні аналізатори, на відміну від екстерорецептив-них, сприймають подразнення, що виникають у самому організмі. Рецептори, розміщені у внутрішніх органах, судинах, м'язах, назива­ються інтерорецепторами.

Припущення про наявність спеціалізованих нервових закінчень у всіх органах і тканинах вперше висловив І. П. Павлов у 80-х роках минулого століття. Інтерорецептори — це складні нервові утворення у вигляді розгалужень, клубочків, бляшок, колб та ін.

Залежно від подразнення інтерорецептори діляться на механоре-цептори, барорецептори, осморецептори та хеморецептори.

Збудження інтерорецепторів у більшості випадків не супрово­джується явним суб'єктивним відчуттям, в той же час воно доходить до центральної нервової системи і викликає певну рефлекторну від­повідь. Наприклад, подразнення рецепторів стінки дуги аорти підви­щеним тиском крові призводить до розширення судин та зниження кров'яного тиску. Подразнення нервових закінчень, у паренхімі ле­гень під час вдиху та видиху є важливим фактором саморегуляції ди­хальних рухів.

Імпульси з інтерорецепторів надходять у кору великих півкуль. Про це свідчать результати дослідів по утворенню умовних рефлек­сів (Биков К. М., 1928). Після неодноразового введення в шлунок фізіологічного розчину достатньо одного зрошення слизової шлун­ка, щоб викликати посилення діурезу, як і при дійсному збагаченні організму водою.

Безперервний взаємозв'язок між інтерорецепторами та корою ве­ликих півкуль забезпечує вищий контроль збереження «постійності внутрішнього середовища».